Франц Кафка - Процес (збірник)

Одного разу під час цього довгого вечора хтось відчинив одну половинку дверей, а згодом – ще одну, але відразу ж миттю зачинив; мабуть, хотів зайти, але не наважився. Ґреґор підповз до дверей і зупинився там, щоб довідатися, хто був цей несміливий відвідувач, і спробувати переконати його зайти досередини; але двері більше не відчинялися, і він чекав даремно. Вранці, коли двері були зачинені, всі рвалися зайти всередину, а тепер, коли він відчинив свої двері, а всі решта були точно відчинені протягом дня, ніхто більше не заходив, а ключі стирчали зсередини.

Лише пізно вночі згасло світло у вітальні, і це свідчило про те, що батьки і сестра досі не спали, бо було добре чути, як усі троє ішли геть навшпиньках. І тепер до самого ранку точно ніхто до Ґреґора не заходитиме, отже, у нього буде достатньо часу, аби спокійно обдумати, як тепер наново організувати своє життя. Порожня кімната з високою стелею, в якій він змушений був лежати на підлозі, лякала його, хоча він і сам не знав причини свого страху, адже у цій кімнаті він жив протягом п’яти років, тож не без відчуття сорому поквапився залізти під диван, де попри тісняву і те, що не вдавалося підвести голову, відразу ж відчув себе набагато затишніше і шкодував лишень, що тіло його було завелике і не поміщалося під диван цілком.

Там він пробув усю ніч, частково у напівсні, з якого його постійно пробуджував голод, а частково у турботах і непевних сподіваннях, які всі вели його до висновку, що йому слід просто поводитися тихо і проявляти терпіння і повагу, щоб полегшити родині всі неприємності і незручності, що їх він створив своїм теперішнім станом.

Уже рано вранці, тобто ще майже вночі, Ґреґор отримав нагоду перевірити правильність прийнятих ним рішень, бо сестра, уже майже повністю вбрана, відчинила двері з передпокою і зацікавлено зазирнула всередину. Вона не відразу побачила його, але коли знайшла під канапою – Боже, потрібно ж йому було десь розміститися, не міг же він полетіти геть, – то злякалася так сильно, що не в змозі стриматися, відразу ж знову зачинила двері ззовні. Але ніби засоромившись своєї поведінки, вона ще раз відчинила двері і навшпиньках зайшла досередини, ніби у кімнату важкохворої або чужої людини. Ґреґор висунув голову до самого краю дивану і спостерігав за нею. Цікаво, чи зауважить вона, що він не їв молока, чи збагне, що не їв не тому, що не голодний, чи принесе йому іншу їжу, більш відповідну для нього? Якщо вона не зробить цього сама, то він радше помре з голоду, ніж скаже їй про це, але попри все щось тягнуло його вилізти з-під дивану, кинутися сестрі в ноги і попросити її принести якусь кращу їжу. Але сестра відразу ж здивовано зауважила повну миску, з якої лише трохи молока розлилося на підлогу, вона миттю витерла калюжу, не руками, а ганчіркою, обгорнула миску тією ж ганчіркою і винесла з кімнати. Ґреґорові було страшенно цікаво, що вона принесе тепер, і він робив різноманітні припущення. Але йому ніколи би не вдалося вгадати, що його добросерда сестра зробила насправді. Вона принесла йому, аби зрозуміти, що ж йому смакує, відразу кілька страв на вибір, розклала все на старій газеті. Там були старі, напівзогнилі овочі, кістки, які залишилися від вечері, а на них – застиглий білий соус; трохи родзинок і мигдалю; сир, який сам Ґреґор відмовився їсти два дні тому; черствий хліб, один шматок із маслом, а другий – із підсоленим маслом. А до цього всього вона принесла воду у мисці, яка, мабуть, тепер раз і назавжди буде Ґреґоровою. І вийшла з кімнати з делікатності, знаючи, що у її присутності Ґреґор нічого не їстиме, а потім ще і зачинила двері ззовні, повернувши ключа, щоб Ґреґор зрозумів, що він може робити все, що йому заманеться. Ніжки Ґреґора заквапилися до їжі. Його рани, здається, цілковито зажили, принаймні він не відчував ніякого дискомфорту, і сам здивувався, пригадавши, як приблизно місяць тому порізав палець ножем, а рана боліла ще до передвчора.

«Цікаво, невже я тепер не такий чутливий до всього, як раніше?» – подумав він і вже жадібно всмоктався у сир, до якого його тягнуло набагато більше, ніж до інших страв. Одне за одним зі сльозами радості на очах він спожив сир, овочі і соус, натомість свіжі страви йому не смакували, він навіть запаху їхнього не міг чути, тож відтягнув ті продукти, які збирався з’їсти, набік. Він уже давно все з’їв і ліниво лежав на тому ж місці, коли сестра повільно повернула ключ у замку, даючи знак, що час йому забиратися. Від цього він відразу ж злякався, хоча вже майже задрімав, і заповз назад, під диван. Але йому важко далися навіть ті кілька хвилин під канапою, коли сестра була у кімнаті, бо від ситної їжі його тіло роздулося, і він ледве міг дихати у тісняві. Ризикуючи задихнутися, з виряченими очима, він дивився, як сестра, ні про що не підозрюючи, змітає мітлою не лише рештки його трапези, але і ті страви, до яких він так і не торкнувся, ніби ніщо з цього вже не можна було їсти, вона поспіхом викинула все до смітника, прикрила його дерев’яною дощечкою і винесла геть. Щойно вона вийшла, як Ґреґор виліз із-під дивану і розтягнувся на підлозі.