Такі думки, безглузді у його теперішньому стані, крутилися у голові Ґреґора, поки він вертикально висів на дверях і прислуховувався. Іноді від втоми він не міг більше слухати і голова його мимоволі стукалася об двері, але він відразу ж випростовувався, бо навіть найменший шум, який він чинив, змушував усіх у сусідній кімнаті замовкнути.
– Що він там знову робить? – казав після паузи батько, мабуть повернувши голову до дверей, а вже аж потім всі поверталися до перерваної розмови.
Ґреґор доволі детально довідався, – батько часто повторював свої пояснення, по-перше, бо сам давно про це не думав, а по-друге, бо мати не все розуміла з першого разу, – що попри всі фінансові нещастя від батькової фірми залишився крихітний капітал, і відсотки з нього, які довгий час не рухали, нагромадилися. А крім того родина витрачала не всі гроші, які Ґреґор приносив додому, – для себе він залишав тільки кілька гульденів, – і з цього теж назбиралася невеличка сума. Ґреґор за своїми дверима радісно кивав, тішачись цій несподіваній обережності та ощадливості. Взагалі-то цієї суми могло би вистачити на те, щоб виплатити борги батька шефові Ґреґора і наблизити день, коли син міг би позбутися ненависної роботи, але у теперішній ситуації, безперечно, було краще так, як все організував батько.
Але цих грошей аж ніяк не вистачило би на те, щоб прожити за відсотки з капіталу, за це сім’я могла би прожити один, максимум – два роки, але не більше. Це була просто сума, відкладена на чорний день, яку не варто витрачати, а на життя потрібно було якось заробити. Батько був ще здоровим, але уже немолодим чоловіком, який протягом п’яти останніх років не працював і не надто у себе вірив, ці роки стали першими канікулами у його важкому, але попри все безуспішному житті, за цей час він доволі відчутно набрав вагу і тепер став важким на підйом. А як заробляти на життя старій матері, хворій на астму, якій було складно навіть пройти через помешкання, а кожен другий день задишка змушувала її проводити нерухомо на дивані біля відчиненого вікна? Чи, може, сестрі доведеться заробляти гроші, сестрі, яка була ще дитиною у свої сімнадцять років і мала право жити так, як досі – гарно вбиратися, довго спати, допомагати по господарству і час від часу дозволяти собі скромні розваги і насамперед грати на скрипці? Коли розмови доходили до необхідності заробляти гроші, Ґреґор завжди відповзав від дверей і простягався біля прохолодного шкіряного дивану, бо йому було душно від сорому і горя.
Часто він лежав там цілими ночами, не засинав ні на мить і годинами вдивлявся у шкіряну оббивку. Або не лінувався докласти неабияких зусиль, щоб підсунути велике крісло до вікна, вилізти на підвіконня і, спершись на крісло, приліпитися до віконної шиби; мабуть, це було радше спогадом про те відчуття визволення, яке раніше охоплювало його під час визирання з вікна. Бо насправді він із кожним днем все більш нечітко бачив речі, розташовані далеко від нього: лікарню на протилежному боці вулиці, вигляд якої встиг йому набриднути раніше, і він не раз проклинав це, – він більше не бачив цієї лікарні; і якби він точно не знав, що мешкає на тихій, але цілковито міській Шарлоттенштрассе, то міг би подумати, що перед його вікном простягається пустеля, у якій злилися воєдино сіра земля і сіре небо, і їх більше неможливо розрізнити. Лише двічі його уважна сестра побачила, що крісло стоїть біля вікна, і тепер уже щоразу, коли прибирала, знову ставила крісло до вікна і навіть залишала відчиненою одну з віконниць.
Якби тільки Ґреґор міг поговорити з сестрою і подякувати їй за все, що вона змушена була для нього робити, то йому було би легше змиритися з її послугами, але оскільки він не міг, то дуже страждав від цього. Сестра ж намагалася затушувати всю принизливість ситуації, і що більше часу проходило, то краще їй це вдавалося, але і Ґреґор із часом краще все розумів. Вже сам момент, коли вона заходила до кімнати, був для нього жахіттям. Щойно зайшовши, вона відразу ж бігла до вікна, ні на мить не затримуючись, навіть щоб зачинити двері, хоча загалом дуже дбала про те, щоб уберегти усіх інших від необхідності зазирати у кімнату Ґреґора, вона прямувала до вікна і відчиняла його так поспішно і різко, ніби боялася задихнутися, а потім ще стояла якусь мить, глибоко дихаючи, навіть якщо надворі було холодно. Цим вбіганням до кімнати і різким жестом, коли відчинялося вікно, вона лякала Ґреґора двічі на день; решту часу він тремтів під диваном, хоча добре знав, що вона залюбки позбавила би його від цього страху, якби тільки могла перебувати у кімнаті Ґреґора із зачиненими вікнами.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу