Франц Кафка - Процес (збірник)

– Заходь, його не видно, – покликала її сестра, мабуть, вона вела матір за руку.

Ґреґор чув, як дві слабкі жінки посунули з місця важенну скриню, і як сестра брала на себе більшу частину роботи, не слухаючи попереджень матері, яка турбувалася, щоб дівчина не надірвалася. Це тривало дуже довго. Приблизно через чверть години мати сказала, що краще їм залишити скриню на місці. По-перше, тому, що вона занадто важка, і вони не впораються до батькового приходу, а тільки загородять скринею прохід і Ґреґору буде ще важче пересуватися, а по-друге, зовсім не відомо, чи Ґреґор втішиться, якщо винести меблі. Їй здається, що якраз навпаки, бо її саму вигляд голих стін радше гнітить і робиться важко на серці, тож чому би не припустити, що те саме відчуває і Ґреґор, адже він давно звик до меблів у своїй кімнаті і може почуватися самотньо, якщо вона спорожніє.

– А крім того, хіба це не буде виглядати, – тихенько продовжувала мати, вона і раніше розмовляла майже пошепки, ніби хотіла, щоб Ґреґор, місцеперебування якого вона не знала, не зміг зрозуміти сказаного нею, а лише чув її голос, зрештою, вона була переконана, що він не розуміє людської мови, – тож чи не буде це виглядати так, що ми винесли з кімнати всі меблі, бо цілковито втратили надію на одужання Ґреґора і покинули його напризволяще? Мені здається, буде краще, якщо ми спробуємо залишити кімнату в тому стані, у якому вона була раніше, щоб Ґреґор, повернувшись до нас, знайшов усе незміненим, і це дало б йому можливість легше забути те, що трапилося.

Почувши ці слова, Ґреґор усвідомив, що брак безпосередньо до нього звернених людських слів, а також одноманітне існування у колі сім’ї протягом цих двох місяців, мабуть, затуманили його розум, бо по-іншому він не здатен був пояснити, як міг серйозно прагнути, щоб його кімнату спорожнили. Невже він справді міг захотіти, щоб його тепла кімната, обставлена успадкованими меблями, перетворилася на нору, у якій він, щоправда, міг би без перешкод повзати в усі боки, але це призвело би до моментального, швидкого і цілковитого забуття його людського минулого? Він уже і тепер був близький до того, щоб забути це минуле, і лише голос матері, якого він давно не чув, розворушив його. Не потрібно нічого звідси виносити, нехай усе залишається, як є, меблі добре на нього впливають, і цього не заперечиш; а якщо меблі заважають йому безглуздо повзати туди-сюди, то це не проблема, а навпаки, велика перевага.

Але сестра, на жаль, дотримувалася іншої думки; вона звикла, щоправда, небезпідставно, вважати себе компетентнішою за батьків у всіх питаннях, які стосувалися Ґреґора, тож і тепер заувага матері змусила її наполягати на винесенні з кімнати не лише скрині і письмового стола, як вона збиралася спершу, а і на тому, щоб забрати звідси геть усі меблі окрім необхідного Ґреґорові дивану. Ці наполягання на своєму були викликані, ясна річ, не лише дитячою впертістю і такою несподіваною і важко завойованою сестрою останнім часом упевненістю в собі; сестра справді зауважила, що Ґреґорові потрібно було більше місця для повзання, а меблями, що нескладно було помітити, він майже не користувався. Але, ймовірно, зіграла свою роль і притаманна дівчатам її віку схильність до обожнювання, яка проявляється за кожної нагоди і яка спонукала тепер Ґрету змальовувати становище Ґреґора ще страшнішим, ніж воно було насправді, щоб згодом робити для нього ще більше, ніж досі. Бо навряд чи хтось, окрім Ґрети, наважиться зайти до кімнати, де буде сам лише Ґреґор і голі стіни.

Тож вона не дала переконати себе матері, яка і зараз у цій кімнаті почувалася невпевнено та тривожно, і незабаром замовкла, з усіх сил допомагаючи сестрі виносити скриню. Ну, без скрині Ґреґор ще якось обійдеться, але письмовий стіл повинен залишитися. І щойно жінки, стогнучи від напруги, виштовхали скриню із кімнати, як Ґреґор обережно висунув голову з-під дивану, щоб зорієнтуватися, як він міг би обережно і делікатно втрутитися у ситуацію. Але, на жаль, першою повернулася саме мати, а Ґрета тим часом ще вовтузилася у вітальні, марно намагаючись зсунути з місця важку скриню, вона обхопила її і розхитувала з боку на бік, але це не допомагало. Мати ще не звикла до вигляду Ґреґора, і могла би захворіти, глянувши на нього, тож Ґреґор негайно забився від переляку у найдальший куток під диваном, але не зміг зробити цього зовсім непомітно, тож простирадло на дивані хитнулося. Цього виявилося достатньо, щоб привернути увагу матері. Вона зупинилася, хвильку постояла непорушно, а потім пішла назад, до Ґрети.