Франц Кафка - Процес (збірник)

Але батько був не в тому настрої, щоб зауважувати такі тонкощі.

– А! – вигукнув він, щойно зайшовши до кімнати, вигукнув таким тоном, ніби одночасно лютував і радів. Ґреґор повернув голову від дверей і подивився на батька. Він зовсім не так уявляв його собі, зовсім не такою людиною, яка стояла тепер перед ним; хоча, треба визнати, що останнім часом, зайнятий повзанням, він більше не намагався підслухати під дверима про події у квартирі, тож не мав би дивуватися ніяким змінам. Але все ж таки, невже це був усе ще його батько? Той самий чоловік, який втомлено лежав у ліжку, коли Ґреґор вирушав у свої відрядження; той, хто вечорами зустрічав його у халаті, розвалившись у кріслі, нездатний встати, і лише підносив руку на знак радості через повернення сина; а під час спільних прогулянок, які траплялися вкрай рідко, кілька разів на рік, по неділях, або по великих святах, батько йшов поміж Ґреґором і матір’ю, вони йшли і так доволі повільно, а батько ще повільніше, закутаний у своє старе пальто, обережно виставляючи поперед себе ціпок, а коли він хотів щось сказати, то майже завжди зупинявся і збирав довкола себе свій супровід? Але тепер він виглядав значно стрункішим; вбраний у цупкий синій мундир із золотими кнопками на кшталт тих, що носять банківські службовці; над високим твердим комірцем сурдута нависало його подвійне підборіддя, з-під густих брів уважно і жваво дивилися вперед карі очі, сиве волосся, зазвичай розтріпане, зараз блищало і було бездоганно зачісане, з проділом посередині. Він кинув фуражку із золотою монограмою, мабуть, якогось банку, через усю кімнату на диван, і зі спотвореним від люті обличчям, запихнувши руки в кишені штанів, від чого поли його довгого сурдута відстовбурчилися назад, посунув на Ґреґора. Мабуть, він сам не знав, що збирався зробити, про всяк випадок надто високо піднімав ноги, ступаючи, і Ґреґор був здивований велетенським розміром його підошв. Але це не злякало Ґреґора, ще з першого дня свого нового життя він знав, що батько вважає можливим виявляти у ставленні до нього лише найбільшу суворість. Тож він посунув геть від батька, застигав на місці, коли батько зупинявся, і поспішав утекти, щойно батько зрушував із місця. Таким чином вони кілька разів обійшли кімнату, але нічого важливого так і не трапилося, це все навіть не було схожим на переслідування, оскільки відбувалося вкрай повільно. Ґреґор залишався на підлозі, бо побоювався, що батько вважатиме втечу на стіни чи на люстру виявом особливого зухвальства. Зрештою, Ґреґор змушений був визнати, що навіть такого пересування йому не витримати надто довго, адже за той час, поки батько робив один крок, Ґреґорові доводилося здійснювати цілу низку різних рухів. Йому почав дошкуляти брак повітря, адже він і раніше, за своїх кращих часів, не міг похвалитися особливо міцними легенями. І поки він, нетямлячи себе, пересувався з останніх сил, навіть не розплющуючи очей, і у своїй отупілості від втоми не думав ні про що інше, крім бігу; уже майже забувши, що невикористаною залишається така можливість, як вилізти на стіну, хоча тут стіни були заставлені примхливо витесаними меблями з численними гострими кутами і зазубринами, – раптом зовсім поряд із ним щось пролетіло, ледь чутно прошурхотівши, впало на підлогу і покотилося. Це було яблуко, а відразу за першим – наступне; від жаху Ґреґор закляк на місці; продовжувати біг не мало сенсу, бо батько вирішив перейти до бомбардування. Він наповнив свої кишені фруктами з тарілки на креденсі і кидав яблуко за яблуком, не особливо цілячись. Ці невеличкі червоні яблука, ніби наелектризовані, котилися по підлозі і наштовхувалися одне на одне. Одне з яблук, кинуте впівсили, зачепило Ґреґора по спині, але не завдало шкоди. Але наступне, яке полетіло вслід попередньому, застрягло поміж хребцями Ґреґора; він хотів було повзти далі, ніби несподіваний жахливий біль можна було втихомирити зміною місця, але відчув себе настромленим на шпичак і розтягнувся, втрачаючи свідомість. Він встиг лише побачити, як відчинилися двері його кімнати, і попереду сестри, яка кричала, нетямлячи себе, поспіхом вибігла з дверей мати, вона була у самій сорочці, бо сестра роздягнула її, щоб їй легше дихалося і вона могла швидше отямитися, він бачив, як мати бігла до батька, і на ходу її розв’язані сестрою спідниці одна за одною опускалися на підлогу, вона добігла до батька, спотикаючись об спідниці, обійняла його, злившись з ним в одне ціле – і тут зір уже відмовив Ґреґорові – мати стиснула руки на скронях батька, благаючи не вбивати сина.