– Ну ось, – сказав Ґреґор, усвідомлюючи, що лише він один у помешканні зберігає спокій. – Я зараз вберуся, спакую зразки і поїду. Ви хочете, щоб я їхав? Пане управителю, ви ж бачите, що я не опираюся і працюю із задоволенням; постійно їздити у відрядження – це непросто, але без поїздок я теж не уявляю собі життя. Куди ви, пане управителю? В контору? Ви передасте там все без спотворень? Буває так, що людина не здатна працювати у якийсь момент, але саме тоді слід згадати про її попередні заслуги і повірити у те, що згодом, коли перешкоди будуть подолані, людина працюватиме з іще більшим завзяттям. Я багато чим зобов’язаний панові шефу, і ви це добре знаєте. З іншого боку, я мушу турбуватися про своїх батьків і сестру. Тож наразі я потрапив у пастку, але виберуся з неї. Тільки, будь ласка, не створюйте мені додаткових труднощів, усе і так непросто. Підтримайте мене у конторі, станьте на мій бік! Про комівояжерів завжди думають погано, я знаю це. Вважають, що вони заробляють купу грошей і при цьому живуть для власного задоволення. Це поширена думка, і ніхто не намагається позбутися цих упереджень. Але ви, пане управителю, ви бачите все краще за інших, за решту персоналу, навіть, скажу вам більше, я переконаний, що ви бачите все краще, ніж сам шеф, якому легко помилитися, невигідно оцінюючи того чи іншого підлеглого, оскільки він думає лише про користь для своєї справи. Але ви чудово знаєте, що саме комівояжер, який цілий рік перебуває поза конторою, легко може стати жертвою пліток і випадкових та безпідставних звинувачень, боронитися проти яких він не здатен, бо здебільшого ні про що не здогадується, і лише коли він, змучений, повертається з подорожі, то відчуває на власній шкірі наслідки, часто уже далекі від того, що їх спричинило. Пане управителю, не йдіть геть, так і не сказавши мені ні слова, дайте мені надію, що ви хоча б трохи мене підтримуєте!
Але вже під час перших слів Ґреґора управитель відвернувся і, надувши губи та посмикуючись, лише через плече позирав на Ґреґора. А поки тривала промова, він не стояв на місці, а просувався, не зводячи погляду з Ґреґора, до дверей, але пересувався він геть повільно, так, ніби існувала якась таємна заборона виходити з кімнати. Ось він уже в передпокої, а дивлячись на те, як він зробив свій останній крок з вітальні, можна було подумати, ніби він щойно обпік ступню. У передпокої він витягнув поперед себе праву руку і кинувся до сходів, наче там на нього чекало якесь неземне блаженство.
Ґреґор розумів, що ніяк не можна було відпускати управителя у такому настрої, якщо він не хоче, аби його позиція у конторі опинилася під ударом. Батьки у цьому нічого не розуміли; за довгі роки вони виробили в собі переконання, що на цій роботі він забезпечений до кінця життя, а зараз у них було стільки інших проблем, що вони взагалі втратили пильність. Але Ґреґор ще не втратив її. Управителя слід було затримати, заспокоїти, переконати і завоювати його прихильність; від цього залежало майбутнє Ґреґора і його сім’ї! Якби хоча би сестра була тут! Вона кмітлива; вона заплакала вже тоді, коли Ґреґор ще спокійно лежав на спині у своєму ліжку. Та і управитель, цей шанувальник жіночої краси, безумовно, дав би їй себе переконати; вона би зачинила вхідні двері і заспокоїла його у вітальні. Але сестри не було вдома, тож Ґреґор змушений був діяти самостійно. І не замислюючись над тим, що він ще не знає своїх теперішніх можливостей пересування, над тим, що його мову, імовірно, знову ніхто не зрозуміє, він відштовхнувся від дверей, прослизнув крізь прохід і збирався вирушити за управителем, який уже кумедно тримався обома руками за поручні на сходах; але тут же, не відчуваючи опори, з криком упав додолу, опустившись на свої численні ніжки. І щойно це трапилося, як уперше за весь ранок його тілу стало зручно; ніжки відчули під собою твердий ґрунт; виявилося, що вони дуже слухняні, і це страшенно його втішило; вони навіть прагнули нести його в тому напрямку, в якому він хотів; і ось він уже повірив, що от-от всі його біди закінчаться і він нарешті досягне якогось покращення ситуації. Але тієї ж миті, коли він, похитуючись від поштовху, упав на підлогу неподалік від своєї матері, майже навпроти неї, мати, яка, здавалося, лежала на підлозі зовсім непритомна, раптом підстрибнула, витягла догори руки з розчепіреними пальцями і скрикнула:
– Допоможіть! Допоможіть хтось Бога ради!
Вона нахилила голову, ніби хотіла краще розгледіти Ґреґора, але замість цього безглуздо відбігла назад, забувши, що позаду неї стоїть накритий стіл; а коли наштовхнулася на нього, то розсіяно і з усього розмаху всілася зверху, але при цьому навіть не зауважила, що поряд із нею з перекинутого кавника потужною цівкою дзюркотить на килим кава.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу