Роман Іваничук - Бо війна – війною…

Здесь есть возможность читать онлайн «Роман Іваничук - Бо війна – війною…» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2019, ISBN: 2019, Жанр: literature_20, Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Бо війна – війною…: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Бо війна – війною…»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнював білі плями в нашій історії.
Роман «Бо війна – війною…» (1989) – це розповідь про складний життєвий шлях галичанина, якому довелося пройти через Першу світову війну, еміґрацію, повернення на Україну і репресії 1930-х років. Широта подій, зображених Р. Іваничуком, захоплює – від натуралістичних картин Першої світової, польсько-української війни 1918–1919 років до виживання українських еміґрантів за кордоном. Письменник змальовує останні дні життя і смерть Івана Франка; на сторінках роману постають Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Степан Рудницький, Олександр Олесь та інші представники цвіту української нації; а також оживає побачена очима першопрохідців краса Північного полюсу.

Бо війна – війною… — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Бо війна – війною…», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Твоя правда, Іване, ходім. І ти з нами, Катрусю?

– Чому питаєш? Я теж її учениця.

Учителька Шубертівна займала одну кімнату в невеличкому будинку школи, вибудуваної на кошти громади. На другій половині вчилися діти – там ми всі четверо здобули початкову освіту.

Вона чекала нас. Як тільки ми з’явилися на подвір’ї, вийшла на поріг, одягнена у святкову чорну сукню; її біла голова із зібраним на потилиці ґуґлем волосся була схожа на достиглу кульбабку; завжди поважна, сувора, вчителька тепер насилу стримувала сльози розчулення.

– Заходьте, діти, заходьте!..

Стіл у кімнаті був накритий по-великодньому: «сир, масло і всякії снеді», посередині стола вивищувалась паска з качуриками, уквітчана барвінком.

– Сідайте… – Вона затнулася, щоб удруге не повторити звичне вчительське слово «діти», і з подивом приглядалася до нас, не маючи сил повірити, що ті діти вже стали зовсім дорослими.

Я приглядався до неї, з острахом відшукуючи на її обличчі ознак немочі, та ні: Шубертівна була майже така сама, як і тоді, коли ми вчилися у неї, – вродлива, статечна, хіба що ледь зсутулені плечі зраджували її вік; і я подумав тепер про те, над чим ніколи не замислювався: чому вона не мала сім’ї? І тут же відповів на своє питання: а з ким – з неписьменним селянином чи освіченим поляком? Зате в її нещасті щастя наше: ми стали її дітьми.

– Михасю, – мовила вчителька, подаючи йому яйце, – ти серед чоловіків і далі найстарший, то оббери шкаралущу і розділи, як завжди, на… нині вже на п’ять частин.

Вона налила в келихи торішнього порічняку, підвелася, і всі ми встали.

– Христос воскрес, – вимовила і вже не стрималася, схлипнула: – Куди ж ви тепер, куди?

Ніхто з нас не озвався, ми не знали, що їй відповісти. Учителька не повторила свого запитання, розуміючи, що на нього відповіді нема. Та й хіба з цього хотіла вона починати з нами розмову? Її ж цікавило інше: наші успіхи в навчанні, оцінки, пригоди, юнацькі таємниці, але нині на кінці язика у всіх людей були одні слова, і вчителька їх вимовила після хвилини прикрої мовчанки:

– Буде війна, хлопці?

Ми з Грицем переглянулися, мовчки радячись, що відповісти на таке категоричне питання; Михайло відклав виделку й мовив – теж категорично:

– Буде.

– І що ти… – Учителька тут же поправилася, щоб не виділяти з-поміж нас свого найулюбленішого учня: – І що будете діяти?

– Підемо на війну, – сказав Гриць.

– Отак просто – на війну… Так просто, мов отара до загону, – на війну. Скласти голови за цісаря і його родину… Чи ж для того ви вчитеся?

– Пані вчителько, – підвів очі Михайло, – ваша тривога нам зрозуміла, але ми підемо, мобілізовані, на війну. А там…

– Що – там? – допитувалася пані Шубертівна. – Що – там? Гадаю, не прагнете по-геройськи вмирати für Kaiser und Vaterland [6] За цісаря і батьківщину (нім.). . Чи ж то на те я вас…

– Пані вчителько, – знову заговорив Михайло, – більше десяти років тому Іван Франко у своєму «Одвертому листі до української галицької молодежі» закликав нас бути готовими до того менту, коли розваляться імперії, а на їх румовищах постануть вільні нації, і переконував, що тільки ті стануть вільними, які підготуються до революції – духовно, науково і мілітарно…

– Чи треба на кожен випадок життя вдаватися до соціалізму, хай і у Франковій інтерпретації? – вступив у розмову Гриць. – Франко орієнтувався на упадок російського абсолютизму, на революцію в Росії…

– А як же інакше? Україна знаходиться в складі Російської імперії.

– Зате Галичина – у складі Австро-Угорської. У нас інші, свої проблеми. Поки до нас докотяться «подуви весни з Росії», якими колись так марно тішився Франко, поляки на наших спинах побудують свою державу. Тому нам передовсім треба думати про те, як вигнати, до останньої ноги, поляків із Галичини.

– І жидів! – зіронізував Михайло. – Борімся за чистоту нації, як ото у Винниченка: «українські тюрми – для українців!» Часи гайдамаччини, Грицю, давно минули, і ми не маємо права всупереч сьогоднішній реальності брати на озброєння Шевченкове гасло «ні жида, ні ляха!»

– Ого, як ти розмахався: нині на Шевченка, колись на Франка… Хто має право переглядати постулати наших пророків?

– Франкові ти щойно переглянув, Шевченкові ж захищаєш. А я кажу: в новому часі не всі постулати великих людей повинні ставати догмою. Нині ми мусимо знаходити спільну мову з інородцями, а не виповідати їм війну.

– І сидіти склавши руки у той час, коли Пілсудський на нашій землі створює військовий леґіон?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Бо війна – війною…»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Бо війна – війною…» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Бо війна – війною…»

Обсуждение, отзывы о книге «Бо війна – війною…» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x