Айзек Азімов - Фундація та Земля

– Погано в цьому те, – констатував Тревіз, – що мій дім чи мій корабель сконструйовано, щоб пасувати мені. Це не я сконструйований, щоб пасувати йому. Якби я був частиною Геї, байдуже, як досконало планету продумано під мої потреби – я б серйозно переймався через той факт, що мене також продумують для неї.

– Можна посперечатися, що будь-яке суспільство формує населення, яке йому пасуватиме, – стиснув губи Пелорат, – і виробляє доречні в тому контексті звичаї, які надійно прив’язують людину до задоволення його потреб.

– У суспільствах, які я знаю, можливо бунтувати. Є диваки, навіть злочинці.

– Вам хочеться диваків і злочинців?

– Чому б і ні? Ми з вами – диваки. Ми точно не типові мешканці Термінуса. Що ж до злочинців, це вже термінологія. І якщо злочинці – необхідна ціна за бунтарів, єретиків і геніїв, я готовий її платити. Я вимагаю , щоб мені дали заплатити цю ціну.

– Хіба злочинці – єдина можлива валюта? Не можна мати геніїв без злочинців?

– Геніїв і святих не буває без людей далеко поза межами норми, але ж у норми є не тільки один бік. Мусить бути якась симетрія. Хай там як, я хочу, щоб для мого рішення зробити з Геї модель майбутнього людства була краща причина, ніж планетарна версія комфортного дому.

– О мій любий товаришу, я не намагався вмовити вас удовольнитися вашим рішенням. Я просто поділився спостере…

Він затнувся. До них широкими кроками прямувала Блісс. Темне волосся було вологим, а одяг липнув до тіла й підкреслював нічогеньку ширину стегон. Вона підійшла й кивнула їм.

– Перепрошую, що затримала вас, – сказала, трохи віддихавшись. – Спілкування з Домом забрало більше часу, ніж я очікувала.

– Авжеж, – мовив Тревіз, – ви знаєте все, що знає він.

– Інколи річ у різниці тлумачень. Ми все ж таки не однакові, тож обговорюємо. Погляньте, – різкувато мовила вона, – у вас дві руки. Обидві – частина вас і здаються ідентичними, тільки одна є відображенням іншої. Однак ви не використовуєте їх однаково, правда ж? Дещо ви робите переважно правою, а дещо лівою. Різниця тлумачень, так би мовити.

– Вона вас підловила, – з очевидним задоволенням констатував Пелорат.

– Влучна аналогія, – кивнув Тревіз, – якби тільки годилася, а я в цьому зовсім не певен. Хай там як, чи це означає, що ми можемо піднятися на борт? Тут дощить.

– Так, так. Наші люди зійшли з корабля, і він в ідеальному стані. – Блісс із цікавістю позирнула на Тревіза. – Ви не мокнете. Краплі вас оминають.

– Так і є. Я уникаю вологи.

– Але хіба не приємно іноді змокнути?

– Безперечно. Але за власним бажанням, а не за бажанням дощу.

– Що ж, ваше право, – знизала плечима Блісс. – Весь наш багаж завантажено, тож ходімо й ми.

Вони втрьох рушили до «Далекої зірки». Дощ ущухав, однак трава була доволі мокрою. Тревіз збагнув, що ступає обережно, однак Блісс скинула туфлі, які тепер несла в руці, та пробиралася крізь траву босоніж.

– Це приємно, – мовила у відповідь на позирк Тревіза.

– Добре, – неуважно озвався він. Тоді з легким роздратуванням спитав: – Чому взагалі інші геянці там стовбичать?

– Вони записують цю мить, яку Гея вважає доленосною. Ви важливі для нас, Тревізе. Якщо ви зміните думку внаслідок цієї подорожі та вирішите не на нашу користь, ми ніколи не переростемо в Галаксію, а може, й не лишимося Геєю.

– Отже, я символізую життя і смерть для Геї – для всього світу.

– Ми в це віримо.

Тревіз рвучко зупинився та зірвав капелюха. У небі з’являлися блакитні латки.

– Але зараз мій голос на вашу користь. Якщо ви мене вб’єте, я ніколи не зможу його змінити.

– Ґолане, – шоковано пробурмотів Пелорат, – це жахливі слова.

– Типові для ізолята, – спокійно мовила Блісс. – Ви мусите зрозуміти, Тревізе, що нас цікавите не ви як особистість і навіть не ваш голос, а правда, сутність справи. Ви важливі лише як провідник правди, а ваш голос – як вказівка на неї. Цього ми від вас і хочемо, і якби ми вбили вас, щоб не дати змінити думку, то всього-на-всього приховали б від себе правду.

– Якщо я скажу, що правда проти Геї, то ви всі тоді бадьоро згодитесь померти?

– Напевно, не зовсім бадьоро, але зрештою звелося б до цього.

Тревіз похитав головою.

– Якщо щось і переконає мене в тому, що Гея – це жах, який мусить зникнути, то це якраз те, що ви щойно сказали. – Він перевів погляд на геянців, які терпляче спостерігали (й, імовірно, підслуховували). – Чому вони так роззосередилися? І навіщо вам їх так багато? Якщо один із них спостерігає цю подію та зберігає у своїй пам’яті, хіба вона не буде доступна решті планети? Збережена в мільйоні різних місць, якщо ви так захочете?