Айзек Азімов - Фундація та Земля

Відтак Тревіз забрав руки від поверхні, дозволивши реальному світові знову оточити себе – і збагнув, що весь цей час стояв над комп’ютером у півнахилі, щоб торкатися рукою. Депутат відчув, як затерпли м’язи спини, і мусив потягнутися, перш ніж всістися.

Він дивився на комп’ютер із теплим полегшенням. Той працював бездоганно. Ба більше, став чутливішим, і Тревіз міг назвати свої відчуття до нього тільки любов’ю. Усе ж таки, поки він тримав комп’ютер за руки (він рішуче відмовлявся зізнатися собі, що думав про них як про її руки), вони були одним цілим, і воля Тревіза спрямовувала, контролювала, переживала й ставала частиною більшого я. Вони удвох, як йому зненацька й тривожно спало на думку, мусили відчувати в меншому масштабі те, що відчувала в більшому Гея.

Він хитнув головою. Ні! У їхньому з комп’ютером тандемі саме він, Тревіз, цілковито все контролював. Комп’ютер повністю йому корився.

Він підвівся й перейшов до невеликої кухні й зони харчування. Тут було вдосталь усілякої їжі з потрібним устаткуванням для охолодження й розігрівання. Тревіз уже зауважив, що книгофільми в його кімнаті розташовано в належному порядку, і був майже впевнений – ні, цілковито впевнений, – що власну бібліотеку Пелората розміщено в безпечному сховку. Інакше Тревіз би вже точно отримав від того звістку.

Пелорат! Він дещо згадав і ступив до кімнати науковця.

– Янове, тут стане місця для Блісс?

– О так, цілком.

– Я можу переобладнати кімнату відпочинку їй під спальню.

Блісс підняла здивований погляд:

– Я не потребую окремої спальні. Мене цілком влаштовує лишатися тут із Пелом. Утім, припускаю, я можу відвідувати за потреби інші кімнати. Наприклад, тренажерну залу.

– Авжеж. Будь-які кімнати, крім моєї.

– Добре. Саме такою, за моїми припущеннями, була б домовленість. Ви, зрозуміло, не заходитимете в нашу.

– Зрозуміло, – озвався Тревіз, зиркнувши униз і усвідомивши, що його черевики заступають за поріг. Зробив пів кроку назад і похмуро мовив: – Блісс, це не кімната для молодят.

– Зважаючи на її компактність, я б сказала, що це саме вона і є, хоча Гея й розширила її в півтора раза.

– Як чудово, що ви такі добрі друзі. – Тревіз намагався не всміхатися.

– Ми такі, – мовив Пелорат, помітно знічений темою розмови, – але справді, старий друже, ви можете дозволити нам самим про себе подбати.

– Насправді не можу, – повільно заперечив Тревіз. – Я досі хочу наголосити, що це не помешкання для молодят. Не заперечую проти будь-яких ваших дій за взаємною згодою, але ви мусите зрозуміти, що не матимете приватності. Сподіваюся, Блісс, ви це усвідомлюєте.

– Тут є двері, – сказала вона, – і я гадаю, що ви не турбуватимете нас, коли вони будуть замкнені – тобто за винятком екстрених ситуацій.

– Авжеж не буду. Однак тут немає звукоізоляції.

– Ви намагаєтеся сказати, Тревізе, що доволі ясно чутимете будь-які наші розмови та будь-які звуки, які ми видаватимемо під час сексу.

– Так, саме це я й намагаюся сказати. І очікую, що, із цим на думці, ви усвідомите необхідність обмежити тут свої активності. Це може спричинити незручності, і мені шкода, але так уже склалося.

Пелорат прочистив горло й ласкаво мовив:

– Власне, Ґолане, із цією проблемою мені вже довелося зіткнутися. Ви ж розумієте, що будь-яке відчуття, яке переживає зі мною Блісс, переживає вся Гея.

– Я думав про це, Янове, – сказав Тревіз із таким виглядом, наче силувався не здригнутися. – І планував на цьому не наголошувати, раптом вам це на думку не спадало.

– Боюся, спадало.

– Не надавайте цьому завеликого значення, Тревізе, – озвалася Блісс. – Будь-якої секунди на Геї можуть займатися сексом тисячі людей, а ще мільйони їдять, п’ють чи віддаються іншим заняттям, які приносять задоволення. Це посилює загальну ауру втіхи, яку відчуває Гея й кожна її частина. Нижчі тварини, рослини й мінерали мають свої помірніші задоволення, що також сприяють радісному гомону загальної свідомості, яку Гея завжди відчуває в усіх своїх частинах і якої не має жоден інший світ.

– У нас є власні особливі втіхи, – мовив Тревіз, – якими ми можемо до певної міри поділитися або ж лишити собі, за бажання.

– Якби ви могли відчувати наші, то знали б, наскільки бідними в цьому сенсі є ви, ізоляти.

– Звідки вам знати, що ми відчуваємо?

– Хай там як, усе одно розважливо припустити, що світ спільних задоволень мусить бути потужніший, ніж окремі задоволення ізольованих особистостей.