Айзек Азімов - Фундація та Земля

– Якщо у вас немає жодних документів, які я визнав би за документи, – спитав Тревіз, – що тоді у вас є?

– У мене/нас/Геї, – ретельно вимовила Блісс, так наче говорила до дитини, – є пам’ять. Я пам’ятаю.

– Що ви пам’ятаєте?

– Усе.

– Усю довідкову інформацію?

– Авжеж.

– Наскільки давню? На скільки років у минуле?

– На нескінченний проміжок часу.

– Ви можете надати мені історичні дані, біографічні, географічні, наукові? Навіть місцеві плітки?

– Усе.

– І все це в такій малій голівці. – Тревіз уїдливо вказав на праву скроню Блісс.

– Ні, – мовила вона. – Спогади Геї не обмежені вмістом конкретно мого черепа. Розумієте, – на мить вона стала офіційнішою, майже суворою – уже не лише Блісс, а сплав інших одиниць, – ще до початку історії мусив бути час, коли примітивні людські істоти хоч і пам’ятали події, та не могли говорити. Мову винайшли, щоб виражати спогади й передавати їх від особи до особи. Зрештою було вигадано писемність – щоб записувати спогади та передавати їх крізь час від покоління до покоління. Увесь технологічний прогрес відтоді прямував до збільшення місця для передавання й зберігання спогадів, до того, щоб полегшити процес згадування бажаних речей. Утім, коли особистості об’єдналися, сформувавши Гею, усе це віджило. Ми можемо звертатися до пам’яті, базової системи документування, на якій побудовано все інше. Розумієте?

– Хочете сказати, що загальна сума всіх мізків на Геї здатна пам’ятати набагато більше даних, ніж окремий мозок?

– Авжеж.

– Але якщо на Геї всі спогади поширюються через планетарну пам’ять, яка користь від цього вам як окремій частинці?

– Будь-яка, якої можна забажати. Те, що мені захочеться знати, зберігається в якомусь іншому розумі, можливо, у багатьох. Якщо це щось фундаментальне, наприклад, значення слова «стілець», воно є в усіх свідомостях. Однак навіть якщо це щось специфічне, щось, що є лише в одній маленькій частинці свідомості Геї, я все одно можу його видобути, коли потрібно, хоча згадувати, мабуть, доведеться трохи довше, ніж поширеніший спогад. Послухайте, Тревізе, якщо вам захочеться знати щось, чого немає у вас в голові, ви переглянете якийсь потрібний книгофільм чи скористаєтесь комп’ютерними базами даних. Я переглядаю весь розум Геї.

– І як же вам вдається не дати цьому морю інформації ринути у ваш мозок і розірвати череп?

– Ви дозволяєте собі сарказм, Тревізе?

– Нумо, Ґолане, – озвався Пелорат. – Не грубіть.

Тревіз перевів очі з однієї на іншого й помітним зусиллям дав обличчю розслабитися.

– Перепрошую. На мене тисне відповідальність, якої я не бажаю, але не знаю, як позбутися. Тож можу сказати грубість, коли не маю на те наміру. Блісс, мені справді хочеться знати. Як саме ви користуєтеся знаннями із чужих мізків, не зберігаючи їх після цього у власному та не перевантажуючи його можливостей?

– Не знаю, Тревізе, – сказала Блісс. – Не більше, ніж вам відомо про детальні механізми вашого ж мозку. Припускаю, ви знаєте, яка відстань від вашого сонця до сусідньої зірки, але не завжди свідомі її. Ви десь зберігаєте й за потреби завжди можете видобути це число. Якщо у вас не питатимуть, ви можете з часом його забути, але завжди матимете змогу піддивитися його з якоїсь бази даних. Якщо думати про мозок Геї як про величезну базу даних, то я можу до неї звертатися, але не маю потреби свідомо пам’ятати дані, якими скористалася. Скориставшись фактом чи спогадом, я можу одразу дозволити йому вилетіти з пам’яті. Власне, можу навмисне помістити його назад, так би мовити, на місце, звідки взяла.

– Скільки на Геї людей, Блісс? Скільки людських істот?

– Близько мільярда. Ви хочете конкретне число на цю мить?

Тревіз гірко всміхнувся:

– Я добре розумію, що ви можете запросити точне число, якщо забажаєте, але мене вдовольнить і приблизне.

– Власне, – сказала Блісс, – населення стабільне й коливається довкола конкретного числа, трохи більшого за мільярд. Я можу сказати, як саме число зростає чи падає відносно середнього значення, розширюючи свою свідомість і, ну, відчуваючи межі. Мені важко пояснити це краще комусь, хто ніколи цього не переживав.

– Проте мені здається, що мільярда людських свідомостей, частина з яких – діти, точно недостатньо, щоб утримати в пам’яті всі дані, необхідні складному суспільству.

– Але люди – не єдині живі істоти на Геї, Треве.

– Хочете сказати, що тварини теж пам’ятають?

– Нелюдський мозок не здатен так само щільно зберігати спогади, як і людський, і чималу частину як людського, так і нелюдського мозку мусять займати особисті спогади, заледве корисні комусь, крім конкретного компонента планетарної свідомості, який їх зберігає. Утім великі обсяги складних даних можуть і зберігаються у тваринних мізках, а також у рослинній тканині та мінеральному складнику планети.