Айзек Азімов - Фундація та Земля

– У мінеральному складнику? Тобто камінні та гірських хребтах?

– А деякі дані – в океані та атмосфері. Усе це також Гея.

– Але що можуть зберігати неживі системи?

– Багато чого. Щільність низька, але обсяги такі великі, що загальну пам’ять Геї здебільшого береже каміння. Спогади каміння трохи довше видобувати та замінювати, тож переважно воно містить «мертві» дані – те, щодо чого за нормальних умов рідко звертатимуться.

– Що відбувається, коли помирає хтось, чий мозок зберігає дуже важливу інформацію?

– Дані не зникають. Їх повільно витісняє з мертвого мозку розкладанням, проте часу поширити спогади в інші частини Геї більш ніж достатньо. А коли народжуються малюки, їхні нові мізки дорослішають, стають організованішими й не тільки накопичують особисті спогади та думки, а й отримують потрібні знання з інших джерел. Те, що ви називаєте освітою, – повністю автоматизований процес для мене/нас/Геї.

– Чесно кажучи, Ґолане, мені здається, цей устрій живого світу багато в чому свідчить на свою користь, – сказав Пелорат.

Тревіз зиркнув скоса на колегу-фундатора.

– Я цього певен, Янове, але не вражений. Якою б великою і різноманітною не була планета, вона представляє один мозок. Один! Кожен новонароджений мозок вплавлюється в ціле. Де ж можливість опозиції, незгоди? Коли ви згадуєте людську історію, на думку завжди спадає якась непересічна людина, чий непопулярний погляд суспільство може засуджувати, але яка зрештою все одно виграє та змінює світ. Який шанс, що на Геї колись постануть такі видатні бунтарі?

– У нас бувають і внутрішні суперечності, – повідомила Блісс. – Не кожен елемент Геї обов’язково погоджується із загальною думкою.

– Але вони, найпевніше, обмежені, – заперечив Тревіз. – Ви не можете допустити забагато сум’яття всередині єдиного організму, інакше він не працюватиме як слід. Якщо це не зупиняє прогрес і розвиток, то точно їх сповільнює. Чи можемо ми так ризикувати й нав’язувати такий устрій усій Галактиці? Усьому людству?

– То ви зараз ставите під сумнів своє рішення? – спитала Блісс без видимих емоцій. – Передумали й стверджуєте, що Гея – небажане майбутнє для людства?

Тревіз стиснув губи і завагався. Тоді повільно мовив:

– Я б хотів, але… не зараз. Я ухвалив рішення на певних підставах – підсвідомих – і доки не дізнаюся, які були ці підстави, не можу остаточно бути певним, наполягатиму на власному рішенні чи зміню його. Тож повернімося до питання Землі.

– Де, як ви відчуваєте, знайдете ці підстави. Це так, Тревізе?

– Таке в мене відчуття. Що ж, Дом каже, що Гея не знає, де розташована Земля. І ви, припускаю, з ним погоджуєтеся.

– Авжеж погоджуюся. Я так само Гея, як і він.

– А ви часом не приховуєте від мене знання? Свідомо, я маю на увазі.

– Звісно ні. Навіть якби Гея була здатна брехати, вам би вона не брехала. Усе ж таки ми залежимо від ваших висновків, і нам потрібно, щоб вони були точними, а для цього вони мають опиратися на реальність.

– У такому разі скористаймося вашою світовою пам’яттю. Перевірте минуле і скажіть, як далеко ви пам’ятаєте.

Виникло нетривале вагання. Блісс безвиразно дивилася на Тревіза, наче мить була в трансі. Тоді відповіла:

– П’ятнадцять тисяч років.

– Чому ви завагалися?

– На це потрібен був час. Старі спогади – дуже старі – майже всі в глибинах гір, потрібен час, щоб їх звідти видобути.

– Отже, п’ятнадцять тисяч років? Це тоді було заселено Гею?

– Ні, за найточнішими даними, що в нас є, це відбулося десь на три тисячі років раніше.

– Чому ви не впевнені? Ви – чи Гея – не пам’ятаєте?

– Це було до того, як Гея розвинулася настільки, щоб пам’ять стала планетарним феноменом, – сказала Блісс.

– Однак перш ніж ви змогли покладатися на колективну пам’ять, Блісс, Гея мусила вести записи. Записи у звичному сенсі – звукові, письмові, зафільмовані тощо.

– Гадаю, так, однак вони заледве б дожили до цього часу.

– Їх могли скопіювати, чи ще краще – перенести у планетарну пам’ять, коли та розвинулася.

Блісс спохмурніла. Вона знову завагалася, цього разу триваліше.

– Я не знаходжу слідів цих ранніх хронік, про які ви говорите.

– Чому?

– Не знаю, Тревізе. Припускаю, вони не були аж такі важливі. Гадаю, коли стало зрозуміло, що ці ранні неспогадові записи псуються, було вирішено, що вони застаріли й більше не потрібні.

– Ви цього не знаєте. Ви припускаєте й гадаєте, але не знаєте. Гея цього не знає.