Ґабриеле Д'аннунціо - Насолода

Якою стомленою я себе почуваю! Подорож трохи виснажила мене, й незвичне для мене сільське та морське повітря, можна сказати, мене приголомшило. Я потребую відпочинку й уже втішаюся приємністю сну та солодким відчуттям завтрашнього пробудження. Я прокинуся в дружньому домі, посеред сердечної гостинності Франчески, в цій Скіфаної, яка має такі гарні троянди й такі високі кипариси. Я прокинуся, маючи перед собою кілька тижнів відпочинку, двадцять днів, а може, й більше, духовного існування. Я дуже вдячна Франчесці за її запрошення. Побачившись із нею, я ніби побачилася із сестрою. Ми обидві так змінилися після щасливих років життя у Флоренції!

Франческа, побачивши моє волосся, згадала сьогодні про пристрасті та меланхолію того часу, про Карлотту Фіорделізе, про ґабріеллу Ванні й про всю ту далеку історію, яку я, озираючись назад, схоже, не прожила, а прочитала в старовинній книжці, забутій або побаченій уві сні. Волосся я зберегла, але не зберегла багато інших речей, більш живих. Скільки волосин на моїй голові, стільки болючого колосся в моїй долі.

Але чому мене опанував смуток? І чому я так страждаю від спогадів? І чому вряди-годи моє смирення зазнає струсу? Марно плакати над могилою; а минуле – як могила, що не повертає своїх мерців. Господи, дозволь мені запам’ятати це раз і назавжди!

Франческа ще молода і ще зберегла ту чудесну й відверту веселість, яка в коледжі перебувала в такому дивному контрасті з моїм дещо похмурим духом. Вона володіє великою й рідкісною чеснотою: вона весела, але розуміє болі інших і вміє також полегшувати їх своїм розумним співчуттям. Вона передусім жінка інтелектуальна, жінка високих смаків, досконала дама, подруга, що ніколи не набридає. Можливо, вона занадто полюбляє жарти й гострі репліки, але її стріли завжди мають золотий наконечник, і вона випускає їх із незрівнянною грацією. Немає сумніву, що з багатьох світських дам, яких я знала, вона найвитонченіша; і я не знаю кращої подруги, ніж вона.

Діти не дуже схожі на неї, їх не можна назвати гарними. Але донька Муріелла досить мила; у неї дзвінкий сміх і очі матері. Вона привітала Дельфіну з чемністю маленької дами. Вона, безперечно, успадкує високі манери матері.

Дельфіна здається щасливою. Вона оглянула вже більшу частину саду, дійшла до моря й спустилася всіма сходами; вона розповіла мені про всі ці чудеса, засапавшись, ковтаючи слова, з особливим блиском в очах. Вона часто повторювала ім’я своєї нової подруги: Муріелла. Це гарне ім’я, а в її устах воно стає ще гарнішим.

Спить вона глибоким сном. Коли очі в неї заплющені, вії відкидають на верхню частину щік довгі-предовгі тіні. Ця довжина справила сьогодні ввечері велике враження на кузена Франчески, й він кілька разів продекламував вірш Вільяма Шекспіра з «Бурі», дуже гарний вірш про вії Міранди.

Тут дуже сильний запах. Дельфіна захотіла, щоб я залишила в неї біля ліжка букет троянд, перш ніж заснути. Але я тепер, поки вона спить, перенесу його на веранду, під зоряне небо.

Я стомлена, але списала три або й чотири сторінки. Мені хочеться спати, проте я хотіла б на певний час відігнати сон, щоб продовжити це невизначене томління душі, що плаває в розбавленій ніжності, яка витає навкруг мене. Як давно, як давно я не відчувала, щоб мене оточувала така доброзичливість!

Франческа дуже добра, і я щиро їй вдячна.

Я винесла на веранду вазу з трояндами і простояла там кілька хвилин, щоб послухати ніч, не бажаючи втрачати в безпробудному сні години, які минають під цим прекрасним небом. У якому дивному акорді зливаються голоси водограїв і голос моря! Кипариси переді мною здаються колонами, на які спирається небесне склепіння. Зорі, здається, сяють над самими вершинами, підпалюючи їх.

Чому вночі пахощі, які витають у повітрі, ніби розповідають про щось, мають значення, мають мову?

Либонь, квіти не сплять уночі.

Чудовий полудень, який я провела майже весь у розмовах із Франческою в лоджії, на терасах, на алеях, на всіх відкритих місцях цієї вілли, яку, схоже, побудував якийсь князь-поет, щоб забути про своє горе. Їй якнайліпше пасує назва феррарського палацу.

Франческа дала мені почитати сонет графа Спереллі, написаний на пергамені. Цей Спереллі має високий і напружений дух. Сьогодні вранці він сказав дві або три чудові фрази. Він одужує після смертельної рани, яку дістав на дуелі в Римі, у травні цього року. У його вчинках, словах, у його погляді відчувається та ласкава й делікатна безпорадність, яка властива тим, хто одужує, хто чудом урятувався від смерті. Схоже, він зовсім юний; але, мабуть, багато пережив і мав тривожне життя. Він носить у собі сліди боротьби.