Ґабриеле Д'аннунціо - Насолода

Палац (або палаццо) Дзуккарі – будівля на площі Трінітá-деї-Монті архітектора-маньєриста з Урбіно Федеріко Дзуккарі (1539–1609), що прагнув створити емблему ідеального помешкання митця. Зараз там знаходиться Bibliotheca Hertziana – інститут історії мистецтва німецького Товариства ім. Макса Планка для сприяння розвитку наук.

Галерея Борґезе – картинна галерея в Римі, зафундована 1902 р. на основі колекції античного та ренесансного мистецтва патриціанської родини Борґезе. Тут знаходяться шедеври голландського, французького, німецького та іспанського живопису, італійського мистецтва ХVІ – ХVІІ ст., зокрема унікальна колекція скульптур Джан Лоренцо Берніні та картин Караваджо.

Кастельдуранте – містечко в провінції Марке, де ще з часів Середньовіччя виробляється вишукана майоліка (від 1636 р. Кастельдуранте було перейменоване в м. Урбанія на честь папи Урбана VІІІ).

Люціо Дольчі – художник-маньєрист родом із Кастельдуранте (1516–1591).

«Даная» (1531–1532) Корреджо (1489–1534) зберігається в пінакотеці вілли Борґезе.

Порта Піа – початково ворота в північно-східній частині Мурів Авреліана (зведені імператором Авреліаном між 270 та 275 рр. для захисту Рима від варварів), Порта Піа, Ворота Пія (побудовані папою Пієм IV з династії Медічі), стали одним з останніх творінь Мікеланджело. 20 вересня 1870 р. тут завершився рух Рісорджіменто рішучою битвою між італійськими та папськими військами, що закінчилася взяттям Рима та поверненням його до Італії з-під влади Ватикану.

Видовище номентанського краєвиду – мається на увазі вулиця Номентана, що починається з Порта Піа, – в Давньому Римі поєднувала Рим з містечком Номентум.

Палац Фарнезе – одна з класичних будівель Ренесансу, завершена 1546 р. Мікеланджело. Нині там розташоване посольство Франції.

Святилище Мадонни Божественного Кохання поблизу Рима.

Палац родини Барберіні на однойменній площі у східній частині Рима. Зразок бароково-маньєристичного стилю, серед архітекторів були зокрема генії-суперники Франческо Борроміні та Лоренцо Берніні. Тут знаходиться нині Національна галерея старовинного мистецтва.

Мешканці Чочарії – місцевість у провінції Лаціо. Назва походить від специфічного взуття мешканців – чоча (ciociа). З місцевістю пов’язаний знаменитий фільм «Чочара» («La Ciociara») Вітторіо Де Сіки та Чезаре Дзаваттіні за новелою Альберто Моравіа з Софі Лорен у головній ролі, в якому розповідається про трагічну долю жінок, матері та дочки, під час Другої світової війни.

Чотири Фонтани – архітектурний ансамбль між Трінітá-деї-Монті та базилікою Санта Марія Маджоре, що створювався різними авторами в 1588–1593 рр. Дві чоловічі постаті символізують найбільші річки Італії Тібр та Арно, а отже, Рим і Флоренцію, а жіночі постаті Діани та Юнони уособлюють чесноти вірності й сили. Оспіваний у творі Отторіно Респіґі «Фонтани Рима».

Палац Роккаджовіне – побудований у другій половині ХІХ ст. для родини дель Ґалло, що придбала маркіза Роккаджовіне.

Пінціо – римський пагорб (він не належить до семи класичних пагорбів Вічного міста). Тут знаходяться вілла Медічі, збудована в добу Ренесансу, де розташована нині Французька академія, та вілла Борґезе

Джошуа Рейнолдс – англійський художник-портретист (1723–1792), представник урочистого класицистичного «великого стилю» («Grand manner»). Один із засновників та перший президент Королівської академії мистецтв у Лондоні.

« Міс Неллі О’Браєн » – картина Джошуа Рейнолдса (див. прим. 22), написана приблизно 1763 р. На ній зображена подруга і модель художника, красуня куртизанка, приналежна до тодішнього світу британської аристократії (була коханкою і матір’ю сина третього віконта Болінґброка).

« Квірінале » – досі діючий готель на пагорбі Квірінале поблизу Колізею.

Чужинка ( англ .).

Дай мені троянду (англ.).

Аттикізм – риторичний стиль першої чверті І ст. до н. е. ораторів, письменників та граматиків (Ксенофонт, Менандр, Аполлодор із Перґамо, Діонісій Галікарнаський), що характеризувався класичною ясністю та простотою; назва походить від Аттики – області Греції, де знаходяться Афіни. Однак автор міг мати на увазі й так званий «паризький аттикізм» – мистецький напрямок ХVІІ ст., представлений придворними живописцями школи Ніколя Пуссена, що любили стриманий неокласичний стиль і гармонійну «цитацію» археологічних елементів грецької та римської старовини.