Ґабриеле Д'аннунціо - Насолода

Фаустіна – реальний чи вигаданий образ римської жінки в «Римських елегіях» Ґете, сублімація античної краси й еротичного чару.

Чіро Феррі (1634–1689) – італійський бароковий художник, що розписав багато римських церков.

Маріо де Фйорі (1603–1673) – італійський художник барокового стилю, майстер натюрмортів; мав велику прихильність родин Медічі, Колонна, Барберіні.

Пінтуріккйо (1452–1513) – італійський живописець, мініатюрист, майстер фресок; разом з молодим Рафаелем та П’єтро Перуджіно склав славу умбрської школи живопису.

Поліціано (1454–1494) – італійський поет і драматург, одна з чільних постатей Гуманізму; писав грецькою, латиною та італійською. Належав до флорентійського кола інтелектуалів при дворі Лоренцо Медічі.

Приблизне значення: Андреа Спереллі, гравер, присвячує цей твір тобі ( лат .).

« Чорна манера » – техніка «чорної манери», або меццо-тінто – тип гравюри на металі.

Валентін Ґрін (1739–1813) – англійський гравер і видавець.

Джон Діксон (бл. 1740–1811) – ірландський гравер в техніці меццо-тінто.

Річард Ірлом (бл. 1742–1822) – англійський гравер, учень Джованні Баттіста Чіпріані. Вперше вжив голку при гравіруванні в техніці меццо-тінто, досягши незнаного доти контрасту та виразності зображення.

Джіроламо Франческо Марія Маццола , названий Парміджаніно (1503–1540) – італійський художник, знаковий представник маньєризму; один з перших митців ХVІ ст., хто вжив техніку офорта.

Маркантоніо Раймонді (1480–1534) – італійський гравер часів Ренесансу; заснував жанр гравюри-репродукції відомого твору.

Джеймс МакАрделл (бл. 1742–1822) – ірландський гравер.

Мається на увазі Ґвідо Рені .

Жак Калло ( Каллотта в італійській версії) (1592–1635) – французький гравер, майстер офорта в стилі маньєризму. Дядько Клода Калло (1620–1687) – придворного художника трьох польських королів.

Паоло Тоскі (1788–1854) – італійський гравер і архітектор, один з найяскравіших представників мистецького життя Парми ХІХ ст.

Жерар Одран (1640–1703) – французький гравер по міді з відомої родини граверів Одранів; придвoрний гравер Людовіка ХІV.

Максиміліан І Габсбурзький , імператор Священної Римської імперії (1493–1519).

Картина Рубенса «Портрет пані Арундель зі своїм почтом», 1620 р.

Людовік ХІІ (1462–1515, на троні з 1498 р.) – названий «батьком народів» французький король, завойовник і реформатор. Прагнучи втримати за Францією Бретань, одружився другим шлюбом з Анною Бретонською, вдовою Карла VIII, отримавши на це дозвіл папи Александра VI.

Шинон – один з королівських замків на берегах Луари у місті Шинон, місце ув’язнення перед стратою останнього магістра ордену тамплієрів Жака де Моле та місце зустрічі Жанни д’Арк з майбутнім королем Карлом VII. Замок перейшов у ХVІІ ст. у володіння кардинала Рішельє.

П’єр де Бурдейль , відомий під іменем Брантом (бл. 1540–1614) – французький історик і біограф, чиї відверті описи придворного життя, його інтриг, підступів і таємних убивств користувались великою популярністю в Європі.

Символ Гермеса – невисока чотиригранна колона, що вивершувалась головою Гермеса, а згодом інших богів; в античну епоху слугувала здебільшого вказівниками на дорогах. Від ХVІ ст. використовувалась як паркова скульптура, ставши, зокрема, й прототипом атлантів.

Джованні Франческо Ґрімальді на ймення Болоньєзе (1606–1680) – італійський художник, гравер і архітектор, відомий, зокрема, своїми яскравими пейзажними розписами у римських віллах, у Луврі тощо.

Лука з Лейди, або Лука з Голландії – італьянізоване ім’я Лукаса ван Лейдена (1494–1515), нідерландського художника й одного з найбільших граверів Ренесансу, чия творчість розвивалась під впливом Дюрера. Часто запозичував мотиви своїх композицій у Маркантоніо Раймонді.

Сіджізмондо Пандольфо Малатеста (1417–1468) – визначний італійський кондотьєр, синьйор Ріміні та Фано, щедрий меценат, відлучений, однак, від церкви Папою Римським Пієм ІІ за безцеремонну політику та неморальне, в очах церкви, приватне життя. Цій постаті присвячена поема Езри Паунда «Пісні Малатести» (1923).