Ґабриеле Д'аннунціо - Насолода

« Примітивні художники » – цей термін (з’явився у мистецтвознавстві кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст.) визначає період середньовічного європейського живопису Кваттроченто між готикою та «модерною манерою» геніїв Відродження Леонардо, Мікеланджело, Рафаеля, що характеризувався особливою вишуканістю та спіритуалізмом.

Данте Ґабріель Россетті (1828–1882) – англійський поет та художник італійського походження, один із засновників «Братства прерафаелітів» (1848–1853), мистецького напрямку, в якому протест проти академізму й пуританства вікторіанської доби реалізувався через повернення в мистецтво стилістики пізнього Середньовіччя та раннього (дорафаелівського) Ренесансу (власне Кватроченто).

Про тип жіночої краси на картинах англо-голландського художника Альма-Тадеми згадував Д’Аннунціо й у своїх журналістських есе (вогняне волосся й обличчя мов з алебастру).

Кібела – анатолійське божество з Фрігії, що поширилося і в Давній Греції, – «Велика Мати», богиня природи і диких звірів, персоніфікує могутність і плодючість рослинного світу; її культ супроводжувався оргіастичними ритуалами.

В оригіналі – alerione: невеличкий орел без дзьоба й кігтів, зображений фронтально з відкритими і трохи опущеними крилами, типовий для французької геральдики.

Оберман – герой однойменного епістолярно-щоденникового роману (1804) французького письменника Етьєна Півера де Сенанкура (1770–1846), що втілює в собі інтелектуальний неспокій романтичного героя, «mal du siècle», «хворобу століття». Цей твір часто порівнюють з автобіографічним романом «Рене» (1802) засновника французького романтизму Шатобріана через екзистенційну самотність двох героїв, їхнє містичне дослідження меланхолійних лабіринтів власної душі.

Йдеться про так звану хрисоелефантинну техніку виготовлення статуй (в основному це були гігантські статуї богів), що практикувалась у Давній Греції: дерев’яний каркас обшивався пластинами з слонової кістки, а одяг, волосся, зброя виконувались із листкового золота. Статуї не збереглися, відомі з мармурових копій римської доби (статуя Фідія Зевса Олімпійського – одне з семи чудес світу).

Чудесна труба (лат.).

Головна суть (лат.).

Таддео Ґадді (бл. 1300–1366) – учень Джотто, майстер Треченто Центральної Італії, відомий, зокрема, своїми унікальними ефектами нічного світла та ліризмом зображень. Симоне Мартіні (1284–1344) – визначний живописець готичного Ренесансу, представник сієнської школи.

Ганс Мемлінґ (між 1435 і 1440–1494) – один з найвидатніших фламандських художників, представник пізньоготичної традиції; його картини позначені рафінованим смаком та меланхолійним настроєм.

П’єтро Перуджино (1446–1523) – один з найвпливовіших італійських художників, відомий, зокрема, своїми витонченими Мадоннами, монументальними і водночас наповненими світлом фресками, представник умбрської школи живопису, вчитель Рафаеля.

Асфодель – багатолітня середземноморська рослина. У стародавніх греків існувало міфічне уявлення про поля Асфоделі в підземному світі, за якими блукали тіні померлих, які не вчиняли злочинів і не настільки героїчних і праведних, щоб потрапити в Елізіум. На полях Асфоделі тіні були схильні тільки забуттю колишнього життя, і асфодель був символом забуття.

Чи хтось кохав, покохавши не з першого погляду? ( англ .)

«І забудь мене, бо я ніколи не зможу бути твоєю!»

Лука делла Робіа (1399 або 1400–1482) – італійський скульптор, кераміст та ювелір; відомий насамперед своїми Мадоннами у класичному стилі з інноваційного матеріалу – лакованої поліхромної майоліки, що стала одним із прикметних жанрів тосканської мистецької школи.

П’єтро Дуранті (1710–1789) – майстер гобеленів; керував Королівською мануфактурою Неаполя модерної організації та високої якості. Особливо відомі його гобелени «Історії дон Кіхота».

Клаудіо Лоренезе (або Клод Лоррен) (1600–1682) – французький художник з Лотарінгії доби Бароко, що працював у Римі; разом з Ніколя Пуссеном вважається майстром ідеального пейзажу.