Ґабриеле Д'аннунціо - Насолода

Лоуренс Альма-Тадема (1836–1912) – британський художник нідерландського походження, один з найбільш визнаних авторів вікторіанської доби; в основному писав картини на історичні та міфологічні сюжети.

12 вересня 1886 року (лат.).

Якопо Бароцці да Віньйола (звичайно його називають Віньйола) (1507–1573) – італійський архітектор та теоретик архітектури, один з протагоністів мистецтва доби маньєризму. Після смерті Мікеланджело добудовував собор Святого Петра. Його трактати впливали на розвиток європейської архітектури впродовж століть. Похований у римському Пантеоні.

Андре де Ла Вінь (бл. 1470 – бл. 1515) – французький поет, автор « Саду честі » – збірки поезій, балад, рондо (що включала, зокрема, й «Ресурс християнства» – опис походу Карла VIII в Італію) та книжки алегоричних і політичних поем «Містерія святого Мартина».

Троянда троянд ( лат. ).

Бартоломео Бандінеллі (1493 – бл. 1560) – італійський скульптор доби Ренесансу, учень іншого флорентійського майстра – Джованфранческо Рустичі, друга Леонардо да Вінчі (див.: Ліна Костенко, Сніг у Флоренції // Вибране, Київ, 1989).

Фонте Ґайя – монументальний фонтан і складна гідравлічна споруда, зведена на центральній площі Сієни – П’яцца дель Кампо – в 1346 р. Фонтан згодом, у 1419 р., прикрасив статуями Якопо делла Кверча (1374–1438), майстер флорентійського Ренесансу, попередник Мікеланджело за стилістикою своїх сповнених життя й експресії скульптур.

245-й сонет з «Канцоньєре» Петрарки.

Аттаванте дельї Аттаванті (1452 – бл. 1525) – італійський мініатюрист флорентійської школи; його Требник («Messale») 1483 р. зберігається в Ліонському соборі, а Требник 1485–1487 рр., намальований для короля Угорщини Маттіа Корвіно, – у Королівській бібліотеці Брюсселя.

Ліберале да Верона (бл. 1445–1530) – італійський мініатюрист веронської школи.

Ренесансний палац Скіфаноя , знаменитий своїми фресками, був збудований у Феррарі для однієї з найдревніших князівських династій Італії Есте , що правила Феррарою та Моденою більш як півтисячоліття. Назва «Schifanoia» походить від виразу «schivar la noia» – тікати від нудьги. Франческо дель Косса (бл. 1435–1477) та Козімо Тура (бл. 1430–1495) – провідні художники феррарської школи раннього італійського Ренесансу, що розписували палац.

Джан ( Джованні ) Лоренцо Берніні (1598–1680) – найвидатніший архітектор і скульптор італійського Бароко.

Настаджо дельї Онесті – герой Оповідки восьмої Дня п’ятого «Декамерона» Боккаччо.

Жак Калло (1592–1635) – французький гравер і художник, відомий своєю експресивністю та елегантністю.

Башта зі слонової кістки ( лат .).

Духовна чаша ( лат .).

Козімо дей Медічі (1389–1464) – «Pater Patriae», «батько Вітчизни», неофіційний правитель Флоренції, котрий перетворив Флорентійську республіку в династичну синьйорію і поклав початок пануванню династії Медічі; банкір, один з найбагатших людей тодішньої Європи, став визначним покровителем мистецтва, сприяючи тим самим розквіту Ренесансу.

Луїджі Родольфо Боккеріні (1743–1805) – італійський композитор і віолончеліст, майстер камерної музики, найвидатніший автор творів струнної музики в Південній Європі доби класицизму, цілковито оригінальний і вільний від канонів свого часу.

«Мирти» і «Аркуші з альбому» ( нім .) – назви музичних збірок Роберта Шумана (1810–1856).

« Ніна, або ж Божевільна з кохання » (1789) – музична комедія Джованні Паїз’єлло (1740–1816), італійського композитора доби класицизму.

Леонардо Ортензіо Сальваторе де Лео (1694–1744) – італійський композитор, один з найвидатніших представників неаполітанської школи музики.

Жан-Філіп Рамо (1683–1764) – французький оперний композитор періоду Пізнього Бароко, клавесиніст та видатний теоретик, чиї трактати використовувалися навіть у ХХ ст.

Мітілена (Мітіліна) – основне місто острова Лесбос, звідки походила, зокрема, Сапфо (бл. 630 до н. е. – 570 до н. е.), давньогрецька поетеса, яку називають також Сапфо Мітіленська.