Ґабриеле Д'аннунціо - Насолода

Scott D. Ryersson, Michael Orlando Yaccarino. Infinita varietà. Vita e leggenda della Marchesa Casati [Безмежна різноманітність. Життя й легенда маркізи Казаті]. – Milano: Corbaccio, 2003. Див. сайт, присвячений Луїзі Казаті: .

Vittorio Martinelli. La guerra di D’Annunzio. Da poeta e dandy a eroe di guerra e «Comandante» [Війна Д’Аннунціо. Від поета і денді до героя війни та «Команданте»]. – Udine: Gaspari, 2001

Alfredo Bonadeo. D’Annunzio and the Great War [Д’Аннунціо і Велика Війна]. – Madison (New Jersey): Fairleigh Dickinson Univ. Press, 1995.

Renzo De Felice. – D’Annunzio politico: 1918–1938 [Д’Аннунціо-політик: 1918–1938]. – Bari: Laterza, 1978.

«Вільна держава Ф’юме» (1920–1924) у 1924 р. була анексована до Італії, де протрималась до 1947 р. як центр однойменної провінції. Далі місто Ф’юме увійшло до Югославії, а з 1991-го стало третім за величиною після Загреба та Спліта хорватським містом.

Парадокси італійського інтелектуального життя: опонентом Джованні Джентіле (1875–1944) та антифашистом був Бенедетто Кроче (1866–1952), так само видатний філософ-неоідеаліст, історик, основний представник ліберальної думки Італії ХХ ст., що інтерпретував свій ідеалізм як «абсолютний історизм».

Письменник планував написати сім книжок з присвятою кожній із семи зірок сузір’я Плеяд, дочок Атланта.

Суперечність між етичним та естетичним вибором, як між «вибором Сократа» та «вибором Дон Жуана», проаналізована, зокрема, у філософському трактаті Сорена К’єркеґора (1813–1855) «Або – або» ( «Enten – Eller» , 1843). Ця протоекзистенціалістська теорія данcького філософа є одним з наріжних каменів європейського модернізму.

Леся Українка. Два направления в новейшей итальянской литературе (Ада Негри и Д’Аннунцио) // Її ж . Зібрання творів у 12 томах. – Київ: Наукова думка, 1975–1979. – Том 8. Літературно-критичні та публіцистичні статті. – 1977. – С. 26–61.

Attilio Mazza, Antonio Bortolotti. Le medicine di D’Annunzio nella farmacia del Vittoriale [Ліки Д’Аннунціо в аптеці Вітторіале]. – Pescara, Ianieri Edizioni, 2013.

Attilio Mazza. D’Annunzio sciamano [Д’Аннунціо-шаман]. – Milano: Bietti, 2002.

Gianni Oliva . D’Annunzio e la malinconia [Д’Аннунціо і меланхолія]. – Milano: Mondadori, 2007.

Герміона – дочка Прекрасної Єлени, призвідниці Троянської війни. В реальності йшлося про Елеонору Дузе. Сьогодні в Пізі можна прийти до берега моря, де творився цей вірш, бульваром Д’Аннунціо.

Оксана Пахльовська. «Вірте і переможете!» Доба Рісорджіменто і творчість Алессандро Мандзоні [Передмова] // Алессандро Мандзоні . Заручені. – Харків: Фоліо, 2008. – С. 5 – 31.

Ця проблема була подолана лише в середині ХХ ст. завдяки засобам масової інформації, насамперед телебаченню та радіо.

У серпні 1922 року, коли письменник тривалий час був прикутий до ліжка через падіння з вікна у своєму палаці Вітторіале, він написав щоденник – «Книгу Аскези і Книгу Таїни» – під назвою «Ми духи блакитні, ми зорі»: Gabriele D’Annunzio . Siamo spiriti azzurri e stelle. Diario inedito (17–22 agosto 1922). A cura di Pietro Gibellini. – Firenze: Giunti, 1995. – Pp. 12–13, 27.

Буквальний переклад: «Навпаки».

Франческо ПаолоМікетті (1851–1925) – італійський художник і фотограф родом з Абруццо, друг Д’Аннунціо. Письменник написав роман «Насолода» та деякі інші свої твори у францисканському монастирі містечка Франкавілла-аль-Маре, де Мікетті організував одне з найпрестижніших на той час в Італії мистецьких товариств. Мікетті долучився до постановки і костюмів трагедії Д’Аннунціо «Дочка Йоріо» (1904) та написав однойменну картину (1895).

Галерея Шарра – галерея в Римі поблизу знаменитого Фонтана Треві; тут знаходилась редакція літературно-мистецького журналу «Візантійська хроніка» («Cronaca Bizantina»), що виходив у середині 80-х років ХІХ ст. під редакцією Д’Аннунціо.

ПаолоВеронезе (1528–1588) – видатний італійський художник Пізнього Ренесансу, представник венеційської школи.

Галеаццо Маріо Сфорца – герцог Мілана, покровитель мистецтв, зокрема музики, відомий також як жорстокий правитель-тиран (1444–1476).

Маффео ді Клівате – відомий чеканщик ХV ст. з ломбардського міста Клівате (або Чівате, Civate).

День Святого Сильвестра – за григоріанським календарем, останній день року, з якого починається новорічне свято.

Трінітá-деї-Монті – титулярна церква над Іспанськими сходами. Будувалась від 1502 до 1588 р. В одній з капел знаходиться цикл фресок Даніеле да Вольтерра, шедевр маньєризму.