Ґабриеле Д'аннунціо - Насолода

Андреа поринув у таку жахливу тривогу, що боявся зрадити себе. Уся ніжність, якою він так утішався спочатку, тепер перетворилася на гіркоту. Він точно не усвідомлював, у чому полягає його нове страждання. Він не міг ані зосередитися, ані запанувати над собою. Ніби плавав на хвилях між подвійним потягом до жінок і чарами музики, не схиляючись до жодної з трьох сил. Він відчував у душі порожнечу, в якій болісним відлунням відбивалися якісь поштовхи; і його думка розбивалася на тисячі фрагментів, роз’єднувалася, розпадалася; і два жіночі образи накладалися один на один, зливалися, розпадалися, поки він устигав розділити їх, поки йому вдавалося визначити своє почуття до однієї, а потім до другої. І до цього бурхливого й неясного внутрішнього страждання додавалися, так би мовити, проблеми суто практичного характеру. Від його уваги не сховалася легенька зміна в поведінці донни Марії стосовно себе; і йому здавалося, він відчуває на собі погляд Елени, постійний і невідривний; і він не міг придумати, як йому повестися, не знав, чи йому провести донну Марію, коли виходитимуть із зали, чи підійти до Елени, не знав, як вони сприймуть такий його вчинок – з радістю чи зневагою, одна й друга.

– Я вже піду, – сказала донна Марія, підводячись після «Романсу».

– Ви не дочекаєтеся кінця?

– Ні. Мені треба бути вдома на п’яту годину.

– Пам’ятайте, що завтра вранці…

Вона подала йому руку. Можливо, від теплоти в зачиненому повітрі легкий рум’янець забарвив її бліде обличчя. Оксамитова накидка темного свинцевого кольору, обшита широкою смугою шиншили, накривала всю її постать. А під сірою шубою делікатно в’янули фіалки. Виходячи із зали, вона йшла з досконалою елегантністю, й кілька синьйор, які сиділи, обернулися, щоб подивитись на неї. І вперше Андреа побачив у ній, в одухотвореній жінці, у сієнській мадонні з чистим серцем, світську жінку.

«Квартет» переходив до третьої частини. Позаяк денне світло ослабло, були підняті штори, жовті, як у церкві. Деякі дами почали виходити із зали. То там, то там лунав тихий гомін. В аудиторії стали ширитися втома й неуважність, як то буває в кінці кожного концерту. Завдяки одному з тих непоясненних феноменів несподіваної зміни настрою Андреа відчув раптову полегкість і майже розвеселився. Він утратив будь-яку стурбованість, сентиментальну й пристрасну; авантюра насолоди ясно виникла перед його самовтіхою, перед його візіонерською спроможністю. Він подумав, що донна Марія, погоджуючись на ці невинні побачення, уже поставила ногу на слизький спуск, у кінці якого неминучий гріх підстерігає навіть найобачніші душі; подумав також, що невеличкі ревнощі можуть штовхнути Елену впасти йому в обійми, а тому одна авантюра може допомогти іншій; подумав, що неусвідомлений страх, ревниве передбачення прискорило згоду донни Марії на наступне побачення. Отже, він побачив шлях до подвійної перемоги; і всміхнувся, подумавши, що в обох випадках труднощі поставали перед ним в однаковому аспекті. Він мусив перетворити на коханок двох жінок, які хотіли грати при ньому роль сестер. Він відзначив усміхаючись й інші подібності між двома. «Який голос! Якими дивними здаються в голосі донни Марії модуляції Елени!» Йому сяйнула божевільна думка. Цей голос розбудив його уяву: завдяки такій схожості він міг сплавити дві краси в одну, щоб заволодіти третьою – уявною, складнішою, досконалішою, а отже, й ближчою до ідеалу…

Третя частина «Квартету», виконана в бездоганному стилі, закінчилася під бурхливі оплески. Андреа підвівся й підійшов до Елени.

– О, Уджента, де ви досі були? – запитала в нього княгиня Ферентіно. – У країні Ніжності?

– І хто ця незнайомка? – запитала Елена легковажним голосом, нюхаючи букет фіалок, який вона дістала з манжети з хутра куниці.

– Вона велика подруга моєї кузини: донна Марія Феррес-і-Капдевіла, дружина нового міністра Гватемали, – безтурботно відповів Андреа. – Симпатична й досить витончена жінка. Вона гостювала у Франчески в Скіфаної, у вересні.

– А що Франческа? – урвала його Елена. – Коли вона приїде, не знаєте?

– Я маю зовсім недавні відомості про неї із Сан-Ремо. Здоров’я Фердинандо поліпшується. Але, боюся, їй доведеться пожити там ще кілька місяців, можливо, й довше.

– Як шкода!

«Квартет» перейшов до останньої частини, дуже короткої. Елена й Ферентіно сіли на два стільці у глибині зали, неподалік від стіни, під блідим дзеркалом, у якому відбивалася наповнена меланхолією зала. Елена слухала музику з похиленою головою, перебираючи пальцями краї світлого боа з куниці.