Франсуа Рене де Шатобріан - Замогильні записки

Життя зводило її з більш чи менш уславленими вихідцями з різних станів, що орудували на сцені світу; всі боготворили її. Її ідеальна краса сплелася з матеріальним ходом нашої історії: це спокійне світло, що ллється на бурхливий краєвид.

Повернімося ж іще раз до часів, що минули; спробуймо намалювати портрет у променях присмерку мого життя, доки підступаюча ніч ще не затьмарила небо.

Лист, який я опублікував у «Меркюр» у 1800 році, незабаром після повернення до Франції, уразив пані де Сталь. Я не був ще виключений зі списку емігрантів; «Атала» допомогла мені вийти з невідомості. Пані Баччокі (Еліза Бонапарт) на прохання пана де Фонтана добилася мого виключення з числа емігрантів. Пані де Сталь також клопотала за мене, і я пішов до неї, щоб висловити свою вдячність. Не пам’ятаю вже, хто рекомендував мене пані Рекам’є, котра жила в той час у власному будинку на вулиці Монблан, – сама авторка «Корінни», її подруга чи Крістіан де Ламуаньон. Недавно покинувши ліси й попрощавшись з невідомістю, я був ще зовсім дикуном і ледве наважився поглянути на жінку, оточену натовпом поклонників.

Минуло близько місяця; якось вранці я сидів у пані де Сталь; приймаючи мене, вона робила ранковий туалет з допомогою мадемуазель Олів і розмовляла, граючись маленькою зеленою гілочкою. Несподівано увійшла пані Рекам’є в білій сукні й сіла на софу, обтягнуту блакитним шовком. Пані де Сталь, стоячи перед дзеркалом, із захопленням вела свою мову й далі; я відповідав не до ладу: погляд мій був прикутий до пані Рекам’є. Ніколи я не міг уявити нічого подібного і ніяковів більше, ніж зазвичай: захоплення моє змінилося злістю на самого себе. Пані Рекам’є вийшла; наступного разу я побачив її тільки дванадцять років по тому.

Дванадцять років! Що за ворожа сила шматує і тринькає наші дні, марнує їх, немов на посміх, на байдужі стосунки, названі прихильностями, на жалюгідні тріумфи, названі блаженством! А потім, коли кращу частину життя змарновано, сила ця, ніби ще не насміявшись досхочу, повертає нас на початок шляху. Повертає – але яким? у владі сторонніх думок і надокучливих привидів, обманутих надій і недосконалих почуттів, – спадку світу, що не дав вам ні краплі щастя. Ці думки і привиди, надії і почуття стають між вами й блаженством, якого ви ще могли б зазнати. Ви повертаєтесь назад, гірко шкодуючи в серці своєму про помилки молодості, такі непростимі на думку цнотливої старості. Ось що за почуття посіли мене після того, як я побував у Римі та Сирії, пережив падіння Імперії, попрощався з невідомістю й пізнав славу. А що робила в цей час пані Рекам’є? як проходило її життя?

Більша частина блискучого, але разом з тим і самотнього існування тієї, про кого я веду мову, пройшла далеко від мене: тому мені доведеться вдаватися до свідчень сторонніх, але які заслуговують цілковитої довіри. Перш за все, пані Рекам’є сама розповіла мені про те, що бачила, і надіслала мені дорогоцінні листи. Крім того, вона вела записки, куди мені дозволено було заглянути, хоча цитувати їх вона дозволила тільки в дуже окремих випадках. Нарешті, я багато черпав відомостей із листів пані де Сталь, опублікованих і неопублікованих спогадів Бенжамена Констана, із замітки, яку присвятив нашій спільній приятельці пан Балланш, із зарисовок герцогині д’Абрантес і пані де Жанліс; я звів воєдино свідчення всіх цих славних авторів, додавши дещо від себе лише в тих випадках, коли потрібно було заповнити відсутню ланку в ланцюзі подій.

Монтень сказав, що люди вічно задивляються на майбутнє; я створений інакше: я задивляюся на минуле. Там усе для мене – насолода, але понад усе блаженствую я, звертаючись думками до перших років життя коханої істоти: я ніби продовжую дорогоцінне для мене буття; почуття, що володіє мною зараз, поширюється і на ті дні, що минули без мене і воскресають у моїй уяві; те, що було, животвориться тим, що стало: молодість твориться знову.

‹Дитинство і юність Жульєтги Рекам’є; у неї закохується Люсьєн Бонапарт, брат Наполеона; дружба пані Рекам’є з пані де Сталь; пані Рекам’є надихає Моро на змову проти Наполеона; за бажанням Моро вона була на процесі, де судять змовників; життя пані Рекам’є в замку Коппе – маєтку пані де Сталь; у Жульєтту закохується принц Август Прусський; за відданість пані де Сталь Наполеон наказує їй покинути Париж; її життя в Шалоні-на-Марні й Ліоні; поїздка пані Рекам’є до Рима і захоплений лист до неї великого скульптора Канови›