Леся Українка - Кращі твори (збірник)

Нарис «Малорусские писатели на Буковине» спочатку був прочитаний як доповідь на засіданні Київського літературно-артистичного товариства, згодом, крім друку в журналі «Жизнь», опублікований також у перекладі українською мовою. У статті Леся Українка характеризує художній доробок Ю. Федьковича, О. Кобилянської і В. Стефаника, вказує на особливості тематики їхніх творів, своєрідність стильової манери, спільне й відмінне в їхній творчості тощо. Висловлені міркування й оцінки авторки не втратили актуальності і для сучасних дослідників.

Стаття «Утопія в белетристиці» – одне з найбільш ґрунтовних досліджень Лесі Українки. Вона охоплює період від найдавніших пам’яток літературної утопії – фольклору, творів античності, біблійних переказів – до європейської літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст. Насамперед слід вказати на оригінальність задуму: на той час проблема літературної утопії була новаторською і в теоретичному, і в історико-літературному аспектах. Розкриваючи питання, пов’язані з утопічними ідеями, авторка виявляє ґрунтовні знання світової літератури, філософії, історії культури, демонструє навички науково-аналітичного мислення, аргументованість і послідовність викладу тощо. Цікаво, що у визначенні етапів розвитку та різновидів (філософська, релігійна, соціально-політична, власне літературна) утопії дослідниця спирається на ті твори, що й донині сприймаються як класичні зразки в цьому жанрі. Ідеться, зокрема, про такі твори, як «Держава» Платона, «Про божу державу» бл. Августина, «Божественна комедія» Данте, «Утопія» Т. Мора, а серед новітніх – «Что делать?» М. Чернишевського, «Оливкове гілля» М. Метерлінка, «На білому камені» А. Франса та чимало інших.

Слід також зазначити, що у своїх літературно-критичних розвідках Леся Українка постійно зверталася до теоретичної проблематики, розглядала питання літературних напрямів і стилів, художньої й історичної правди та ін. Особливий інтерес викликає її обґрунтування неоромантизму як новітнього літературного напряму та принципу «суверенної особистості» як його художньо-естетичного ідеалу.

В останні місяці життя, незважаючи на тяжкий стан здоров’я, письменниця продовжує роботу: пише листи, завершує казку «Про велета» і драматичну поему «Оргія», починає роботу над оповіданням «Екбаль-ганем», наспівує К. Квітці для запису мелодії українських народних пісень, диктує матері план драматичної поеми «На передмісті Александрії…» Останній відомий автограф письменниці: «Цілую. Пишіть на Кутаїс, нам Квітка привезе сюди. Леся»…

Померла Леся Українка 1 серпня 1913 р. в Грузії, у м. Сурамі. Похована в Києві на Байковому кладовищі.

Життя Лесі Українки – творчий і людський подвиг. Своїм талантом і духовною величчю вона піднесла українську літературу до світових вершин.