Леся Українка - Кращі твори (збірник)

Андромаха Геть, геть, зловіснице! Се ти, ти винна,

коли то правда, що говорить сяя!

Ти одібрала Гектору відвагу,

зламала дух зловісними речами,

убила віру й певність. Бо ніколи

мій Гектор не втікав від бойовиська, –

надію ніс, приносив перемогу

і славу. Але ти надію вбила

проклятими словами: «Помста й смерть!»

Бери ж на себе сором і неславу,

що брат нещасний з бою принесе!

Кассандра Якби приніс хоч їх, я прийняла б.

(Тремтить і, не маючи сили встояти, сідає на перший порожній стілець.)

Ох, Андромахо, як я палко прагну,

щоб не були мої слова правдиві!

Андромаха Якби ти тільки їх не вимовляла

і не труїла нас, то й не було б

лихої правди. Не вгасав би дух.

Кассандра Зрікаюсь, Андромахо, я зрікаюсь

тих слів зловісних.

Андромаха Пізно вже, Кассандро,

вже дух погас.

Кассандра ( мимохіть )

Ох! і життя погасло!

Ой горе! що робити? Я те бачу!

Я бачу: Ахіллес прудкий женеться,

а Гектор упадає… страх і сором

його підбили, а не меч Пелідів.

Андромаха Ні, ти сама була б зо всього винна,

не страх, не сором і не меч, а ти,

отруйнице, коли ти правду кажеш!..

Ох, що ж вони не йдуть? Я більш не можу…

тих звісток ждати… Я піду сама…

Кассандра ( затримує її )

Я не кажу, нічого не кажу,

нічого не віщую… Тільки бачу!!.

Осліпніть ви, зловісні очі!..

Хрізе ( вбігає )

Горе!

Поліг наш владар від меча Пеліда!

Андромаха мліє, рабині заходжуються коло неї, голосячи.

Кассандра ( несамовита від туги, промовляє, мов непритомна )

Не страх, не сором і не меч, а я

своєю правдою згубила брата…

(Закриває лице покривалом.)

Частина майдану коло Скейської брами оточена муром. Праворуч, трохи в глибині, – храм, ліворуч – брама. Смеркає. Довгі тіні простягаються через майдан. Невеличкий гурток троянців посередині, межи брамою й храмом, радиться пошепки про щось. Всередині гуртка Долон, колишній наречений Кассандри, – до нього найбільше звертаються ті, що радяться. Кассандра з Поліксеною ідуть через майдан від храму, обидві в чорних жалобних шатах, тільки в Поліксени обрізані коси і непокрита голова, а Кассандра загорнена з головою в довге чорне покривало.

Кассандра ( спиняє Поліксену й стає нерухомо )

Дивись, дивись, які непевні люди

зібрались там…

Поліксена Чого вони непевні?

То ж Агенор, Гелен і Деїфоб,

а серед їх Долон.

Кассандра Ох, і Долон!

Поліксена Чого ти так зітхнула й застогнала?

Кассандра Нічого, так.

Поліксена Не можеш ти забути,

що він тобі…

Кассандра Ох, Поліксено люба,

я не про себе думаю тепер.

Поліксена Про що ж?

Кассандра ( складає з благанням до неї руки )

Сестричко, рідна, найдорожча,

молю тебе, благаю, не питай

і не примушуй говорити! Може,

се правда, що слова мої отрутні,

що й очі забивають людську силу!

Осліпнути я хтіла б, заніміти…

Ох, се було б таке велике щастя!

Поліксена Кассандро! схаменись! Де ж та людина,

щоб тішилась каліцтвом чи бажала?

Кассандра Ось тут вона, з тобою поруч.

Поліксена Рідна,

ходімо звідси!

Кассандра Ні, я не піду,

я мушу надивитись на Долона,

бо… ні, нічого… тільки надивитись.

Я не піду… не можу… ти ж іди,

коли ти хочеш.

Поліксена Я з тобою буду,

самій же так тобі не випадає.

Кассандра Кассандрі байдуже, що випадає,

що ні, – вона лиш те чинити мусить,

що їй на долю випало.

Тим часом гурток скінчив нараду і розійшовся. Долон, зоставшись без товаришів, наближається до обох царівен.

Долон Царівни,

вітаю вас.

(Хоче йти далі.)

Кассандра Долоне, стій!

Долон Що скаже

мені царівна?

Кассандра ( збентежена, шукає, що б спитати. Вона увесь час, поки говорить з Долоном, має покривало низько спущене на очі, так що обличчя її сливе не видко. )

Я… хотіла, власне…

тебе спитати… чи тобі до мислі

були дари на поминках у нас

по Гекторові?..

Долон ( трохи здивовано )

Так, я дуже вдячен

за ласку та за шану.

Кассандра Чом же ти…

не взяв тепер того щита з собою?

Долон А нащо був би щит?.. Чи ти на здогад,

пророчице?

Кассандра ( злякано )

Ні, ні, Долоне, ні!

Долон ( замислений )

Се правда, я піду в непевну путь…

та тільки щит розвідачу завада…

Я ж мушу крадькома зайти у табор

ахейський, поночі усе розвідать,

підслухати наради й повернутись

теж крадькома.

Поліксена Прости, воно не личить