Леся Українка - Кращі твори (збірник)

серед отар. Мовчить Паріс на раді,

і зброю надягає, мов кайдани,

боги з ним на розмові не бувають.

Гелена З ним Афродіта розмовляє!

Кассандра Ні!

Він раб її, з рабом нема розмови.

Вона велить, він слухає, та й годі.

Гелена Се ж тільки ти змагаєшся з богами,

за те вони тебе й карають.

Кассандра Що ж,

їх сила в карі, а моя в змаганні.

Гелена Для того ти й з Кіпрідою змагалась,

коли вона Паріса напутила

до мене в Спарту плисти? Що ж, Кассандро,

Кіпріда, бач, перемогла тебе!

Кассандра Мене, Гелено? Ні, тебе й Паріса.

Гелена Але ж Паріс послухав не тебе.

Кассандра Глухий не чує – де ж тут перемога?

Гелена Та хто ж би слухав провісті твоєї?

Не говорила ж ти, почім ти знала,

що вийде з подоріжжя.

Кассандра Я не знаю

нічого, окрім того, що я бачу.

Гелена Та що ж могла ти бачити тоді?

Кассандра Я бачила, як молодик вродливий

з веселим серцем на чужину плив,

не посланцем народу велемудрим,

не збройним вояком і не купцем;

шличок* пастуший легкодумне чоло

не зброїв, а красив. І я сказала:

«Гей, куйте шоломи, троянські мужі,

утроє, вчетверо кладіть блискучу мідь!»

А потім… ох, страшна була хвилина,

як він прибув, а з ним і ти, Гелено,

і я отой смертельний поцілунок

побачила…

Гелена Кассандро! се неправда!

Паріса я в той час не цілувала.

Кассандра І все-таки я бачила його,

той поцілунок, саме в ту хвилину,

коли до нашої землі торкнулась

червоновзута білая нога

твоя, Гелено. Ранила ти землю.

Гелена Ти крикнула до мене: «Кров і смерть!»

Того тобі довіку не забуду.

Кассандра Я не тобі те крикнула, Гелено.

Була я в той час новонарожденна

і криком болю світ новий стрічала.

Я бачила: Паріс на нас не глянув,

устами тільки привітав троянців.

Я бачила, як на його думки

сандалія червона наступила.

Я крикнула: «Несіть ячмінь і сіль, –

за жрицею рокована йде жертва!»

Розвіяв вітер золотеє пасмо

твого волосся. «Мчить Арес неситий

на поводі Кіпрідинім, як огир

в палу жаги. Готуйте гекатомбу!» –

волала я і бачила: на морі

вже чорні кораблі багряну хвилю

стернами різали, вітрила рвались…

На шоломах у вояків ахейських

тряслися грізно гриви…

Гелена Ти безумна!

Хіба в той день ахейці приплили?

Ми ж більше року прожили спокійно!

Кассандра Я бачила в той день ахейське військо.

Тепер я бачу: Менелай бере

тебе за руку…

Гелена Геть від мене, люта!

Неправда то! неправда! І ніколи

того не буде! Краще розіб’юся,

упавши з вежі на каміння гостре!

Кассандра ( з певністю )

Твій чоловік бере тебе за руку,

і, ледве взяв, вже ти його ведеш.

Ти попереду, він іде позаду…

Чужі моря, чужі краї минає

ваш корабель, несучи вас додому…

Огні погасли на руїнах Трої,

і дим від Іліона в небі зник…

А ти сидиш на троні, ти цариця,

прядеш собі на золотій кужілці

пурпурну вовну, і червона нитка

все точиться, все точиться…

Гелена Неправда!

Кассандра О богорівна! О непереможна!

Епіметея дочко!

Гелена Що се знов?

Яке нове безумство? Як ти смієш

казать мені «Епіметея дочко»?

Кассандра Був Прометей і був Епіметей,

одного батька-матері синове.

Життя й вогонь дав людям Прометей

і знав , що муки ждуть його за теє,

провидець мук не відвернув від себе, –

з усіх синів праматері Землі

його найгірше покарала Мойра.

Епіметей не знав нічого. Завжди

у нього думка доганяла вчинок.

Він взяв собі за жінку ту Пандору,

що смерть і горе людям дарувала,

і був щасливий з нею, і довіку

ніхто його нещасним не назвав.

Одного батька й матері синове,

титани зроду не були братами,

а ти хотіла, щоб тебе Кассандра

сестрою називала! Ні, Гелено,

неправди я не можу говорити.

Гелена Неправда все, що ти коли говориш!

Кассандра Епіметей казав так Прометею

і був щасливий. Радуйся, царице!

(Виходить.)

Кассандрин покій. Кассандра пише Сівілінську книгу на довгому пергаменті. Коло неї великий триніг з запаленим куривом.

Поліксена ( у білому убранні, червоні стрічки й червоні квітки з гранати в косах )

Кассандро, рідна, ти не знаєш, люба,

яка щаслива я! Який вродливий

мій Ахіллес, мій наречений! Часто

я з брами бачу, як він їде полем,

мов Геліос прекрасний, так він сяє.

З Атрідами в незгоді він, і хоче

в міцному мирі з батьком нашим бути,

і шлюб наш буде вже одразу плідним, –