Луїза Мей Олкотт - Хлопчики Джо

Серію «Шкільна бібліотека української та світової літератури» засновано 2010 року

Переклад з англійської Богдани Носенок

Художник-оформлювач Тетяна Калюжна

© Б. Носенок, переклад українською, 2020

© Т. Калюжна, художнє оформлення, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2010

– Якби десять років тому хтось сказав би мені, як тут усе чудово зміниться – не повірила б, – сказала Джо своїй сестрі Мег, коли вони погожого літнього дня сиділи на веранді Пламфілду, милуючись довколишнім краєвидом.

– Так, це одне з тих див, які стаються завдяки фінансам і добрим серцям. Неможливо уявити величнішого пам’ятника панові Лоуренсу, ніж цей коледж. Всього один рядок у заповіті, проте щедрість, закладена в ньому на шляхетну справу, вражає донині. Поза сумнівом, житиме пам’ять і про тітоньку Марч, поки в її колишньому маєтку існує цей навчальний заклад, – зазвичай Мег охоче хвалила людей позаочі.

– Пам’ятаєш, як у дитинстві ми вірили у фей і придумували, що в них проситимемо, якщо вони зголосяться виконати наші три бажання? Мої всі здійснилися! Є гроші, слава й улюблена робота, – нагадала сестрі Джо й за звичкою, якої так і не змогла позбутися в дорослому житті, почала відчайдушно наїжачувати волосся, зчепивши руки на голові.

– Мої бажання також стали дійсністю. Та й Емі може скільки душі завгодно насолоджуватися всім, про що мріяла. Якби дорога мама, Джон і Бет були з нами, тут панувало б цілковите блаженство, – голос Мег затремтів, коли вона згадала про тих, хто пішов назавжди.

Джо поклала долоню на руку сестри, й обидві жінки кілька хвилин сиділи мовчки, переживаючи водночас і сум, і радість від споглядання неймовірного краєвиду.

Справді, ніби за помахом чарівної палички тихий Пламфілд перетворився на мальовниче маленьке містечко, населене гамірливою молоддю. Зміна статусу лише додала йому привабливості. Ретельно відреставрований старий будинок виглядав дуже романтично посеред дбайливо доглянутих галявини й саду. Повсюдно зоріла печатка заможності, якої не було раніше, коли сюди заходили перші учні, а Баери ледве зводили кінці з кінцями.

На пагорбі, де колись пускали повітряних зміїв, тепер височіла монументальна будівля коледжу, вибудувана на кошти, які заповів пан Лоуренс. А стежками, протоптаними колись дитячими ніжками, нині курсували енергійні юнаки й дівчата, з вдячністю користуючись всіма благами, які надавали їм доброзичливі піклувальники навчального закладу.

Неподалік головного входу до маєтку, в тіні великих дерев затишно розташувався гарненький коричневий котедж, що дуже нагадував колишню «голуб’ятню» подружжя Бруків, а зелений схил на захід від нього прикрашала красива споруда з білими колонами, виблискуючи на сонці величезними вікнами – новий особняк Лорі. Коли місто, що стрімко розросталося, оточило з усіх боків старий будинок Марчів, розправилося з тихим «гніздечком» Мег і наважилося поставити миловарний завод перед обійстям обуреного пана Лоуренса, всі пожильці перебралися до Пламфілду, тим самим започаткувавши для нього великі переміни.

Власне, саме творення нового допомогло маленькому товариству пережити горе втрат, коли пішли з життя пані Марч і пан Лоуренс. Понад те родину об’єднувала тепер не тільки територія, а й спільна справа. Пан Баер очолив навчальний заклад, пан Марч обійняв посаду священника коледжу. Сестри теж долучилися до виховання молоді.

Мег стала добрим другом і порадницею для дівчат, Джо – довіреною особою юнаків, а Емі – справжньою «леді Щедрість», яка делікатно усувала матеріальні негаразди незаможних студентів. Вона відчинила для них двері свого будинку, який вони влучно назвали Парнасом. І в цьому не було перебільшення, бо тут повсюдно панувала музика, краса й високе мистецтво – все те, чого прагнуть чисті серця.

Ті дванадцять хлопчиків, яких виховували в старому Пламфілді на самих початках заснування школи, давно залишили рідні стіни. Однак пенати не забували, щораз навідуючись сюди, щоб поділитися пережитим, посміятися над колишніми пригодами й, наснажившись минулим, повернутися до своїх нових обов’язків. Адже поїздки додому та спогади про щасливі дні дитинства допомагають серцям зберігати ніжність. Тож варто бодай кількома словами згадати про кожного з них і розповісти, як їм ведеться нині.