Луїза Мей Олкотт - Хлопчики Джо

– Зрештою, Ден знайде своє покликання, а досвід – найкращий учитель. Манери в нього все ще грубуваті, але щоразу, коли він приїжджає додому, я бачу зміни на краще й ніколи не втрачаю віри в нього. Він, можливо, ніколи не здійснить великих справ і не розбагатіє, але, якщо неприборканий хлопчик стане просто гідним поваги чоловіком, мене це неабияк потішить, – сказала пані Джо, яка завжди захищала свою «чорну овечку».

– Правильно, мамо, стій за Дена горою! Він вартує десятка Джеків і Недів, які тільки те й роблять, що вихваляються своїми грошима та мріють стати важливими персонами. Ось побачите, Ден ще зробить що-небудь таке, чим ми пишатимемося, і втре їм усім носа, – додав Тедді. Його любов до «Денні» стала ще міцнішою тепер, коли до неї додалося хлоп’яче захоплення цим сміливим молодим чоловіком, який понад усе любив мандрувати світом.

– Не сумніваюся, що так і буде. Він належить до числа сміливців, здатних на вчинок: піднятися на Маттерхорн, пірнути в Ніагарський водоспад або знайти величезний золотий самородок. Це його спосіб перебіситися й, можливо, він кращий за нас, – завважив Том задумливо. Він сам, відтоді як став студентом-медиком, встиг віддати данину захопленням молодості.

– Набагато кращий! – виразно заявила пані Джо. – Я охоче послала б усіх моїх хлопчиків побачити широкий світ, ніж залишати їх, як це часто буває, у великих містах, де повно спокус і де молоді люди лише витрачають даремно час, гроші й здоров’я. Ден змушений заробляти собі на життя. Це вчить його не боятися труднощів, не втрачати терпіння й розраховувати тільки на свої сили. Я хвилююся за нього менше, ніж за Джорджа й Доллі, які, хоч і навчаються в університеті, проте, й донині – сущі діти, які не здатні подбати про себе.

– А що ви думаєте про Джона, який цілими днями нишпорить містом, а потім дає в газети матеріали про найрізноманітніші події, починаючи з проповідей і закінчуючи поєдинками професійних боксерів? – уточнив Том. Йому спало на думку, що, мабуть, такий спосіб життя був би йому набагато більше до душі, ніж відвідування лекцій і лікарняних палат.

– Демі тричі захищений: у нього правильні життєві засади, витончені смаки й мудра мати. Йому не загрожує потрапити в біду, а отриманий за час роботи досвід стане в пригоді під час заняття літературною творчістю. Я впевнена, що з часом це станеться, – сказала пані Джо пророчим тоном. Вона з нетерпінням чекала моменту, коли хто-небудь з її «гидких каченят» перетвориться на лебедя.

– А ось і Дженкінс – варто тільки про нього згадати – він уже тут! – вигукнув Том.

До веранди, розмахуючи над головою газетою, наближався темноокий юнак.

– Поспішайте прочитати! «Вечірній сторож»! Останній випуск! Жахливе вбивство! Банківський клерк втік від суду! Вибух на пороховому заводі! Загальний страйк учнів латинських класів! – заревів Тедді, кидаючись назустріч кузену граціозним підтюпцем молодого жирафа.

– Комодор зайшов у гавань, а щойно звільниться, відразу віддасть якоря, щоб примчати до нас на всіх вітрилах, – повідомив Демі, перескакуючи зі сходинки на сходинку й широко всміхаючись.

Усі заговорили одночасно, а газету передавали з рук у руки, щоб кожен міг на власні очі прочитати радісну звістку про те, що судно «Бренда», яке прибуло з Гамбурга, щасливо зайшло в американський порт.

– Завтра він перевальцем зайде в Пламфілд і вчергове здивує нас колекцією морських дивовиж і незліченими морськими розповідями. Я бачив його, веселого, обвітреного, засмаглого, пропахлого смолою. Сказав, що плавання було успішним. До того ж він отримав пропозицію стати другим помічником, бо його товариш, який обіймав цю посаду, зламав ногу й залишиться на березі, – додав Демі.

– Хотіла б я скласти цю ногу, – пробурмотіла Нен, зробивши рукою характерний професійний жест.

– А як там Франц? – запитала пані Джо.

– Зібрався одружуватися! Славна новина для вас! Перший з усього вашого виводка, тітонько, тож можете з ним попрощатися. Обраницю звуть Людмила Хельдегард Блюменталь. З хорошої сім’ї, багата, красива й, зрозуміло, добра, як ангел. Старий Франц хоче отримати згоду дядька Фрица. Тоді зіграє весілля, охазяйнується, щоб жити далі щасливим і чесним бюргером. Довгих йому років життя!

– Тішуся цією новиною. Я так хочу, щоб кожен з моїх хлопчиків знайшов собі хорошу дружину й щасливо жив з нею в славному маленькому будиночку. Якщо все буде, як ти сказав, я зможу надалі не хвилюватися за Франца, – сказала пані Джо, складаючи руки з дуже задоволеним виглядом, бо часто відчувала себе стурбованою куркою з численним виводком курчат і каченят.