Луїза Мей Олкотт - Хлопчики Джо

– Я теж радий за Франца, – зітхнув Том, кинувши закоханий погляд на Нен. – Одруження – саме те, що потрібно молодій людині, яка прагне чесного життя. А обов’язок хороших дівчат – виходити заміж якомога швидше, правда, Демі?

– Якщо на всіх них вистачить хороших молодих чоловіків. Жіноче населення перевершує за чисельністю чоловіче, як тобі відомо, особливо тут, у Новій Англії. Ймовірно, цим пояснюється високий рівень культури суспільства, в якому ми живемо, – відгукнувся Джон, на хвилину відволікшись від розмови з матір’ю, над кріслом якої схилився, розповідаючи стиха про все, що сталося за день.

– Таке співвідношення є досить сприятливою обставиною, дорогі мої, оскільки на те, щоб привести на світ, провести по життю й зібрати в інший світ кожного чоловіка, потрібно три або й чотири жінки. Ви дорого обходитесь, хлопчики мої. Тож добре, що матері, сестри, дружини й дочки сумлінно і з любов’ю виконують свій обов’язок, а інакше ви зникли б з лиця землі, – урочисто заявила пані Джо, взявши на коліна кошик, повний драних шкарпеток: професор і раніше був важкий на ногу, а його сини дуже походили на нього щодо цього.

– Так-так, для «надлишкових» жінок знайдеться чимало роботи: хтось же повинен подбати про цих безпорадних чоловіків та їхні родини. Я щодень бачу це дедалі ясніше, тож тішуся, що моя професія дасть мені змогу стати корисною, щасливою й незалежною старою дівою, – наголос, зроблений Нен на двох останніх словах, викликав у Тома стогін, а в інших – сміх.

– Я пишаюся тобою, Нен, і впевнена, що ти досягнеш успіху. Всім нам у цьому світі потрібні саме такі корисні жінки. Іноді в мене виникає неясне відчуття, що я помилилася у визначенні свого покликання. Мабуть, було б краще залишитися незаміжньою. Проте мені здавалося, що обов’язок велить вчинити інакше, і я не шкодую про зроблений вибір, – завважила пані Джо, притискаючи до грудей велику й дуже драну синю шкарпетку.

– Я теж. Ну що б я робив без моєї найдорожчої матусі? – додав Тедді, й не опускаючи розгорнуту газету, в читання якої був занурений до цієї хвилини, міцно обійняв матір.

– Мій любий хлопчику, якби ти хоч іноді мив руки, твої ніжності були б менш згубними для мого комірця. Але нічого, мій кудлатий скарб, краще вже плями від трави й землі, ніж зовсім без втіхи, – пані Джо, як сонце після короткого затемнення, виринула з-за газети, виглядаючи при цьому надзвичайно посвіжілою, хоч її волосся на потилиці зачепилося за ґудзики Тедді, а комірець збився набік.

Несподівано для всіх, Джозі, яка старанно вчила нову роль на іншому кінці веранди, скрикнула й прочитала монолог Джульєтти в склепі, та ще й так виразно, що хлопці зааплодували, Дейзі здригнулася, а Нен пробурмотіла:

– Дуже сильне розумове зрушення для дівчинки її віку.

– Гадаю, тобі доведеться змиритися, Мег. Ця дівчинка – природжена актриса. Ми не підіймалися до таких висот артистизму навіть у «Проклятих чарівницях», – завважила Джо, кидаючи букет різнокольорових шкарпеток до ніг розчервонілої й захеканої небоги, коли та граціозно опустилася на килимок.

– Це щось на зразок покарання мені за моє пристрасне захоплення театром в юності. Тепер мені відомо, що відчувала наша бідна мама, коли вислуховувала слізні прохання дозволити мені стати актрисою. Я ніколи добровільно не дам згоди, – сказала Мег тоном, у якому був відтінок докору.

Це спонукало Демі підняти сестру з килимка й, злегка струснувши, суворо промовити, щоб вона «кинула ці дурниці на людях».

– Залиш мене, королівський поплічнику, або я відповім тобі монологом Божевільної нареченої з моїм найкращим «ха-ха»! – крикнула Джозі сердито, дивлячись на нього, наче ображене кошеня. Відтак зробила чудовий реверанс і, мелодраматично оголосивши: «Екіпаж пані Воффінгтон подано!», пішла вниз східцями веранди, з величним видом тягнучи за собою червону шаль Дейзі.

– До чого ж вона кумедна, правда? Як мені нудно було б тут без цієї дівчинки. Якщо вона коли-небудь стане манірною, я втечу. Тож, дивіться, не губіть її талант у зародку, – сказав Тедді, похмуро поглядаючи на Демі, який, сидячи на сходах, робив якісь стенографічні записи в блокноті.

– Ви з Джозі – пара скакунів, і потрібна сильна рука, щоб вами правити. Проте мені це заняття навіть подобається. Джозі варто було б бути моєю дитиною, а Робу – твоєю, Мег. Тоді в «голуб’ятні» панував би повний спокій, а в моєму домі все було б догори дриґом. Ну, а тепер, гадаю, мені варто піти й розповісти новини Лорі. Ходімо зі мною, Мег. Невелика прогулянка піде нам обом на користь, – Джо начепила на голову солом’яного капелюха Тедді й підхопила сестру під руку, рушила до Парнасу, залишивши Дейзі стежити за кексами, Тедді миритися з Джозі, а Тома й Нен – псувати настрій своїм пацієнтам наступну чверть години.