Луїза Мей Олкотт - Хлопчики Джо

– Знаю, знаю! І без надії сподіваюсь, що зможу провести їх через буруни й без втрат дістатися берега. Проте це жахлива відповідальність, оскільки вони приходитимуть до мене й запевнятимуть, ніби в моїх силах зробити так, щоб їхні маленькі любовні історії були тільки щасливими. Мені це, втім, навіть подобається, а Мег до того сентиментальна, що просто в захваті від подібної перспективи, – відповідала Джо, відчуваючи себе досить спокійно в тому, що стосувалося її власних хлопчиків, занадто юних, щоб стати в найближчому майбутньому жертвами згаданої епідемії.

– Гадаю, її швидко полишить такий настрій, коли Нет почне дзижчати занадто близько від її Маргаритки. Ти ж розумієш, що це означає? Я не тільки керую його музичною освітою, а ще й маю обов’язки довіреної особи, тож хотів би знати, що йому порадити, – додав Лорі серйозно.

– Тихіше! Ти забув, що в кімнаті дівчинка, – прошепотіла Джо, киваючи в бік Бесс, яка знову заглибилася в роботу.

– Не турбуйся, люба! Вона зараз в Афінах і не чує ні слова з нашої розмови. Їй, втім, варто було б закінчити заняття й піти прогулятися. Моя дорога, поклади своє немовля спати, а сама йди у вітальню до тітки Мег і покажи їй наші нові картини. Згодом ми приєднаємося до вас, – додав Лорі голосніше, дивлячись на свою високу дочку, як Пігмаліон, ймовірно, дивився на Галатею. Бесс була для нього найгарнішою з усіх статуй у палаці.

– Добре, тато, але, будь ласка, скажи, чи добре в мене виходить, – і Бесс слухняно відклала інструменти, все ще не відриваючи очей від свого творіння.

– Моя дорогоцінна дочко, як прихильник відвертості мушу констатувати, що одна щока в немовляти трохи більша за другу, а кучері на чолі дуже схожі на роги. В усьому іншому воно нічим не відрізняється від співучих херувимів Рафаеля, тож я пишаюся твоїм творінням.

Лорі говорив зі сміхом, оскільки перші спроби Бесс були дуже схожі на ранні роботи Емі, тож ніхто не ставився до них так серйозно, як її захоплена матуся.

– Ти не відчуваєш краси ні в чому, крім музики, – відповіла Бесс, похитавши золотоволосою голівкою.

– Я бачу красу в тобі, моя люба. А якщо ти не мистецтво, то що ж таке мистецтво? Я тільки хочу вкласти в тебе трохи більше життя, хочу, щоб ти танцювала й сміялася, як це роблять інші, а не суціль зосереджувалася на холодній глині й мармурі. Мені потрібна дівчинка з плоті та крові, а не чарівна статуя в сірому фартуху, яка за роботою забуває про все на світі.

Він ще говорив, коли дві забруднені руки обвили його шию, й Бесс сказала серйозно, чергуючи слова з ніжними поцілунками:

– Я ніколи не забуваю про тебе, тато! Просто мені хочеться створити щось прекрасне, аби в майбутньому ти міг пишатися мною. Мама часто просить мене зупинитися й відпочити, але, опинившись у цій студії, ми забуваємо, що є світ за її межами. Тут ми такі щасливі… Ну ось, а тепер я піду бігати, співати, й стану просто дівчинкою, щоб догодити тобі.

Відкинувши фартух, Бесс вибігла зі студії і немов забрала з собою все світло дня.

– Добре, що ти сказав їй про своє бажання. Наша дорога дівчинка занадто захоплена творчими мріями, але вона ще така юна. Це моя провина. Я так глибоко співчуваю її прагненням, що забуваю про розсудливість, – зітхнула Емі, дбайливо покриваючи немовля мокрим рушником.

– Гадаю, що можливість жити в наших дітях – одне з найбільших задоволень на світі. Проте намагаюся не забувати слова, які одного разу мама сказала Мег: батьки повинні робити свій внесок у виховання як дівчаток, так і хлопчиків. Тому я, коли тільки можна, залишаю Тедді з його батьком, а Фриц мене з Робом, м’які манери якого так само справляють цілющий вплив на мене, як прояви бурхливого темпераменту Тедді на його батька. Тож настійно раджу тобі, Емі, дозволити Бесс закинути на час її «пасочки» й зайнятися музикою з Лорі, тоді її розвиток не буде однобоким, а він не ревнуватиме.

– Правильно! Правильно! Даніель! Сущий Даніель! – вигукнув Лорі, дуже задоволений. – Я так і знав, Джо, що ти замовиш за мене слівце, бо трохи ревную Бесс до Емі й хочу брати більше участі у вихованні моєї дівчинки. Ну ж, леді, поступіться мені нею на це літо, а наступного року, коли ми поїдемо до Рима, я поступлюся вам і високому мистецтву. Хіба це не чесна угода?

– Я згодна. Проте, спонукаючи її захопитися природою й музикою на додачу, не забувай про таке. Хоч Бесс тільки п’ятнадцять, з нею не можна поводитися, як з дитиною, бо за розвитком вона переважає дівчаток її віку. Відчуваю, що хотіла б назавжди зберегти її такою чистою й прекрасною, як її улюблений мармур, – з жалем проказала Емі, обводячи поглядом кімнату, де провела так багато щасливих годин зі своєю дорогою дівчинкою.