Луїза Мей Олкотт - Хлопчики Джо

Нет почервонів, почувши дороге для нього ім’я. Чи то був останній відблиск сонця на його досить блідих щоках? Хай там як, але хлопця серце радісно забилося від згадки про милу дівчину, яка вишивала «Н» і «Б» на його скромних шкарпетках і носових хустинках.

Хлопець обожнював Дейзі й мріяв про одне – досягти успіху в музичній кар’єрі й домогтися згоди цього янгола стати його дружиною. Це підтримувало його більше, ніж поради професора, дбайливість пані Джо чи щедра допомога пана Лорі. Заради Дейзі він трудився й чекав, черпаючи мужність і терпіння в думках про те щасливе майбутнє, коли Дейзі стане господинею в його маленькому будиночку, а він своєю скрипкою здобуде для неї статки.

Джо знала про це. І хоч сама не обрала б Нета за чоловіка для небоги, все-таки визнавала, що йому потрібна та розумна й ніжна турбота, яку здатна виявляти Дейзі. Без такої опіки для нього існує небезпека стати просто одним з приємних і порожніх людей, які не досягають успіху через відсутність вірного лоцмана, здатного вести родинний човен життєвими хвилями й штормами.

Натомість Мег сприймала любов бідного хлопчика з явним невдоволенням. Ба більше: й чути не хотіла про те, щоб віддати її дорогу дівчинку комусь, крім найкращого чоловіка, якого тільки можна знайти на землі. Вона була дуже добра, але при цьому така непохитна, якими можуть бути непохитними ніжні душі. Нет інтуїтивно відчував її ставлення й щораз біг за розрадою до пані Джо, яка завжди гаряче захищала інтереси своїх хлопчиків.

Тепер, коли вони ставали дорослими, для мами Баер починався період зовсім нових турбот. Вона передбачала, що любовні історії, які вже зароджувалися серед її виводка, приноситимуть не тільки тривоги, а й веселощі. Зазвичай сестра була в цьому її найкращим союзником і порадником: чужі романи викликали в неї інтерес, як і тоді, коли вона сама була дівчиною.

Проте не щодо Нета. Любляче серце матері одразу ставало жорстоким, а про жодні домовленості не могло бути й мови. «Нету не вистачає мужності, й так буде завжди. Ніхто нічого не знає про його родину, життя музиканта важке, а Дейзі занадто молода. Пройде років п’ять-шість, і, ймовірно, тоді стане ясно, чи втримаються їхні почуття. Подивимося, що зміниться за час його відсутності», – таким було її останнє слово.

Про все це думала Джо, дивлячись на Нета, поки той розмовляв з її чоловіком про Лейпциг. Вона вирішила постаратися прийти до повного взаєморозуміння з ним у цьому питанні, перш ніж він поїде. Наставниця завжди говорила зі своїми хлопчиками цілком відверто про ті випробування й спокуси, які зустрічаються на шляху всіх молодих людей і часто псують їм життя, коли нікому сказати потрібне слово в потрібний момент.

Сказати його – найперший обов’язок батьків. Будь-яка делікатність тут – помилкова і не повинна утримувати їх від турботливої пильності, від ласкавого попередження, яке робить розуміння власних почуттів і вміння тримати їх під контролем головним компасом молоді, коли та залишає безпечну гавань рідного дому.

– Наближається Платон зі своїми учнями, – оголосив завжди безпосередній Тедді, коли в зал увійшов пан Марч у супроводі кількох юнаків і дівчат. Усі любили цього мудрого старого, що твердим словом підтримував свою юну паству. Багато хто з його учнів дякували йому потім все життя за допомогу, надану їхнім серцям і душам.

Бесс відразу підійшла до дідуся – вона по-особливому опікувалася ним після смерті Мармі. Навзаєм він завжди з великим задоволенням приймав ту турботливу ніжність, з якою онука присувала йому крісло й пригощала чаєм, надовго зупиняючи погляд на її золотоволосій голівці.

– Чай, що втішає всі почуття, завжди ллється тут рікою, сер. Вам пінистий кубок чи шматочок амброзії? – запитав Лорі, зупиняючись неподалік. Він походжав залою з цукорницею в одній руці та тарілкою тістечок в другій: підсолодити чию-небудь чашу життя і втамувати чийсь голод було для нього найулюбленішою справою.

– Ні того, ні того не потрібно, дякую. Онука подбає про мене, – і пан Марч обернувся до Бесс, яка присіла на бильце його крісла, простягаючи склянку парного молока.

– Бажаю їй жити довго, щоб піклуватися про вас, а мені бути поруч, щоб завжди бачити перед собою це чарівне спростування пісні, в якій співається, що «молодість і старість разом не живуть»! – відповів Лорі, дивлячись на них з усмішкою.

– Там співається про «буркотливу старість», тато, то зовсім інша справа, – поправила Бесс зі жвавістю: вона любила поезію й читала все найкраще.