Луїза Мей Олкотт - Хлопчики Джо

– Що сталося, люба? – запитала вона, заколюючи шпилькою розпанахану спідницю Джозі, поки та розглядала подряпини на руках.

– Я сиділа на вербі, вчила роль, а Тед підкрався й вибив книжку в мене з рук палицею й вона впала у струмок. Перш ніж я встигла злізти, він схопив її й кинувся навтьоки. Негідник, зараз же віддай книжку, або я надеру тобі вуха! – крикнула Джозі, одночасно сміючись і гніваючись.

Вивернувшись з рук Тома, Тед театрально закинув голову й кидаючи ніжні погляди на скуйовджену молоду особу в драній спідниці, що стояла перед ним, з удаваним трагізмом прочитав знаменитий монолог Клода Мелнота. На словах: «Тобі подобається ця картина, люба?», він майже зав’язав вузлом свої довгі ноги й скорчив таке обличчя, що мимоволі викликав сміх.

З веранди долинули оплески, які й поклали край усьому дійству. Молодь юрбою попрямувала алеєю до будинку, зовсім як у давні часи, коли Том правив четвіркою «конячок», а Нен була найкращим скакуном в його упряжці. Рум’яні, гомінкі, веселі, вони привітали сестер і розташувалися на східцях відпочити. Мег одразу взялася ремонтувати спідницю дочки, а Джо пригладила гриву свого Лева й відібрала в нього книжку. Через хвилину з’явилася Дейзі, щоб привітатися з друзями, й почалася товариська бесіда.

– Сьогодні в нас до чаю кекси, тож вам варто залишитися. У Дейзі вони неперевершені, – гостинно завважив Тедді.

– Тедді ніколи не пропустить такої нагоди. Минулого разу з’їв дев’ять штук. Тому він такий гладкий, – додала Джозі, кинувши лукавий погляд на худого, як тріска, кузена.

– Маю відвідати Люсі Дав. У неї панарицій, пора його розкрити. Вип’ю чаю в коледжі, – відповідала Нен, обмацуючи кишені, аби переконатися, що коробочка з інструментами при ній.

– Дякую за запрошення, але мені з Нен по дорозі. У Тома Мериведера блефарит, і я обіцяв йому почистити повіки та вії. Він заощадить, бо йому не доведеться платити лікареві, а для мене це хороша практика – пальці такі незграбні, – сказав Том, роздивляючись свої руки. Він мав намір якнайдовше побути зі своїм ідеалом.

– Ш-ш-ш! Дейзі не любить слухати ваші розмови на лікарські теми. Про кекси говорити приємніше, – Тед солодко всміхнувся Дейзі, завойовуючи її симпатію, щоб завжди отримувати щось смачненьке.

– Чи є новини від Комодора? – поцікавився Том.

– Він на шляху додому. Ден теж сподівається приїхати. Я дуже хочу побачити всіх моїх хлопчиків разом, тож попросила цих двох вічних мандрівників приїхати на День Подяки, а якщо зможуть, то й раніше, – відгукнулася пані Джо, подумки бажаючи, щоб це сталося якнайшвидше.

– Вони приїдуть, всі до одного, якщо зможуть. Навіть Джек, я впевнений, піде на ризик втратити долар-другий заради того, щоб весело пообідати з нами, як у старі добрі часи, – засміявся Том.

– А ось індик, відгодований для майбутнього бенкету. Я тепер не ганяю його по двору, а годую на славу, тож він пухне прямо на очах. Так будуть збережені його дорогі ніжки! – сказав Тед, вказуючи на приречену птицю, яка гордо походжала галявиною неподалік від веранди.

– Нет має наприкінці місяця їхати до Німеччини, тож слід обов’язково влаштувати йому веселі проводи. Гадаю, наш старий Птах повернеться додому другим Оле Буллем, – сказала Нен подрузі.

Чарівний рум’янець пофарбував щоки Дейзі, а швидке зітхання змусило складки мусліну на її грудях піднятися й опуститися, проте голос не видав її замішання:

– Дядько Лорі каже, що в нього справжній талант. Після навчання за кордоном він зможе добре заробляти, хоч, можливо, ніколи не стане знаменитістю.

– Пророцтва щодо молодих людей рідко збуваються, тож не варто покладати на них великі надії, – завважила пані Мег, зітхнувши.

– Якщо наші діти стануть просто хорошими й працьовитими, такі результати мають нас задовольнити. Однак, це так природно – бажати, щоб вони стали видатними людьми й досягли успіху, – висловила й свою думку пані Джо.

– Так, вони всі, як мої курчата: ніяк не вгадаєш, що з них вийде. Ось, погляньте, цей красень-півник – найдурніший з усіх, а той, негарний і довгоногий – король двору, на рідкість кмітливий і кричить так голосно, що мертвого розбудить. А красень тільки хрипить та сипить, і до того ж жахливий боягуз. Мене теж поки що зневажають, та почекайте, ось виросту, тоді подивимося, – «скромне» пророцтво Тедді викликало загальний сміх, бо дуже вже хлопчина нагадував свого довгоногого вихованця.

– Було б добре, якби Ден нарешті знайшов собі постійну пристань. Як говорить прислів’я, кому на місці не сидиться, той добра не наживе, а він, у свої двадцять п’ять, все ще бродить світами й немає для нього ніякої вузди, крім однієї, – Мег кивнула на сестру.