Луїза Мей Олкотт - Хлопчики Джо

– Якби всі завжди були згодні, ми ніколи ні в чому не домоглися б успіху. Дейзі – сама чарівність, але в неї застарілі погляди. Тож я намагаюся додати їй сміливості такими розмовами, щоб наступної осені вона поїхала й проголосувала разом зі мною. Демі супроводжуватиме нас, щоб ми могли взяти участь у тих єдиних виборах, до яких нас допустили.

– Ти повезеш їх на вибори, Святий отець? – запитав Ден. Здавалося, йому подобається це давнє шкільне прізвисько Демі. – Ця система чудово працює в Вайомінгу.

– Вважатиму за честь. Мама й тітки їздять на вибори щороку, Дейзі теж поїде зі мною. Вона, як і раніше, моя найкраща половина, тож ні в чому від мене не відставатиме, – сказав Демі, обнявши сестру, яку любив навіть більше, ніж раніше.

Дену подумалося, як, мабуть, все-таки приємно мати такі міцні родинні узи. Власне самотнє дитинство видалася йому невимовно сумним, коли він пригадав, з чим довелося боротися. Однак серйозні думки перервалися в цю хвилину тяжким зітханням, з яким Том задумливо вимовив:

– Я завжди хотів бути близнюком. Є з ким відверто поговорити. А як приємно завжди мати поруч когось, хто радий спертися на твою руку й утішити тебе. Особливо, коли інші дівчата такі жорстокі.

Нерозділена пристрасть Тома була неодмінним предметом жартів у родині, тому цей натяк викликав сміх. Він перейшов у справжній регіт, коли Нен, вихопивши з кишені коробочку, сказала з професійним тоном:

– Я знаю, ти переїв омара за вечерею. Прийми чотири пігулки й позбудься від свого розладу. Том завжди зітхає й каже дурниці, коли переїсть.

– Я прийму ці пігулки. Це єдине, чим ти за всі ці роки підсолодила моє життя, – і Том з похмурим виглядом захрустів пігулками.

– «Хто може вилікувати свідомість хвору або з пам’яті вирвати печаль?» – трагічним тоном процитувала Джозі, видершись на поручні веранди.

– Їдьмо зі мною, Томмі, я зроблю тебе справжнім чоловіком. Кинь всі пігулки та мікстури, відчуй свободу, поблукай світом. Тоді забудеш, що в тебе є серце, та й шлунок теж, – сказав Ден, пропонуючи свої універсальні ліки проти всіх неприємностей.

– Краще рушаймо зі мною, Томе. Хороший напад морської хвороби допоможе тобі відновити сили, а суворий північний вітер прожене нудьгу. Станеш на посаду хірурга: зручне ліжко й веселощі без кінця – як бонус.

додав Еміль. Він завжди мав напоготові відповідний куплет з матроської пісні, щоб розвеселити друзів.

– Я подумаю про це, коли отримаю диплом. Розумієш, не хочу, витративши цілих три роки на зубріння, не отримати в результаті нічого, чим можна похвалитися.

– Я нізащо не покину пані Мікоубер, – з булькітливим схлипом перебив його Тедді. Том негайно зіштовхнув його зі сходів веранди на мокру траву, а коли ця невелика сутичка завершилася, дзвін чайних ложечок сповістив про значно приємніше частування, ніж пігулки.

У дитинстві дівчата обслуговували за столом хлопчиків, щоб уникнути будь-якого безладу. Тепер молоді чоловіки поспішали принести страви й напої дамам – час змусив усіх помінятися ролями. До чого приємним був новий розподіл обов’язків! Навіть Джозі сиділа спокійно й дозволила Емілю принести їй ягід і насолоджувалася становищем дорослої леді доти, поки Тедді не поцупив її тістечко. Відтак вона забула про свою дорослість і ляснула його по руці.

Тільки для Дена було зроблено виняток – його обслуговувала Бесс, яка, як і колись давно, посідала найвище становище в цій маленькій спільноті. Том дбайливо вибирав все найкраще для Нен, однак почув від неї лише зневажливу заввагу:

– Я ніколи не їм в такий пізній час. Та й тобі не варто, бо страждатимеш нічними кошмарами.

Хлопець покірно передав тарілку Дейзі, а сам взявся жувати пелюстки троянд.

Коли разючу кількість корисної й здорової їжі було з’їдено, хтось із гостей запропонував: «Заспіваймо!», тож весь наступний час компанія присвятила музиці. Нет грав на скрипці, Демі – на сопілці, Ден – на старому банджо, а Еміль з почуттям виконав сумну баладу про катастрофу корабля «Швидка Бетсі». Потім всі почали співати хором старі пісні. Мелодійні звуки понеслися околицями, й перехожі, вслухаючись, з усмішкою, говорили: «В старому Пламфілді сьогодні весело!».

Коли всі пішли, Ден затримався на ґанку, вдихаючи принесений легким вітерцем аромат скошених луків і квітів з Парнасу. І поки він стояв там, спершись на поручні, огорнутий місячним світлом, прийшла пані Джо, щоб замкнути двері.