Луїза Мей Олкотт - Хлопчики Джо

– Еміль твій одноліток, а всього лиш хлопчисько: танцює джигу й співає матроські пісні, як і раніше. Ти ж виглядаєш років на тридцять, такий високий, міцний і смаглявий, як злодій у п’єсі… О, мені спала на думку чудова ідея! Ти ідеально підходиш для ролі Арбаса в «Останніх днях Помпеї». Ми хочемо зробити виставу за цією повістю, з левом, гладіаторами, виверженням вулкана. Том і Тедді збираються сипати з мішків попіл на сцену й катати за лаштунками бочки з камінням. Нам дуже потрібен смаглявий чоловік на роль єгиптянина, а ти матимеш чудовий вигляд у червоно-білих шатах. Правда, тітонько Джо?

Цей потік слів змусив Дена прикрити вуха руками. Та перш ніж пані Баер встигла відповісти невгамовній небозі, увійшли пан Лоуренс разом із Мег і її дітьми. Слідом за ними з’явилися Том і Нен. Після загальних привітань і обіймів, всі розсілися, щоб послухати Дена.

Він розповідав про свої пригоди коротко, але виразно, про що свідчило захоплення й напружене очікування, які відбивалися на обличчях присутніх. Всі хлопчики відразу захотіли відправитися до Каліфорнії за статками, своєю чергою дівчата згорали від бажання якнайшвидше отримати цікаві подарунки, які він добирав для них під час подорожей. Старші тим часом від душі раділи, що їхній буйний хлопчик не накоїв дурниць і що його, очевидно, чекає хороше майбутнє.

– Поза сумнівом, ти захочеш повернутися до Каліфорнії, щоб повторити свій успіх, і я дуже сподіваюся, що тобі знову пощастить. Але біржові спекуляції – ризикована гра, можеш втратити все, що заробив, – завважив пан Лоуренс, який із задоволення вислухав розповідь Дена.

– Мені цілком вистачило мого першого досвіду – в усякому разі, поки. Надто вже все це нагадує азартну гру… Хвилювання, збудження – ось чим мене приваблює біржа, проте цього мені не потрібно. Хочу побути фермером на Заході. Фермерство на великій ділянці – це чудово. Відчуваю, що скучив за наполегливою фізичною працею після тривалого байдикування. Я почну, а потім ви зможете посилати мені своїх «чорних овечок», щоб населити ними мою ферму. Я вже пробував розводити овець в Австралії, та й про «чорних овечок» мені дещо відомо – не з чуток.

Ден весело засміявся, і колишній зосереджений вираз зник з його обличчя. Проте ті, хто знав його краще за інших, здогадалися, що він отримав якийсь серйозний урок у Сан-Франциско і не хоче більше ризикувати.

– Прекрасна ідея, Дене! – вигукнула пані Джо, яку потішило його бажання десь міцно осісти й допомогти іншим. – Ми завжди знатимемо, де ти, зможемо приїхати, щоб побачитися, нас не розділятиме пів світу. Я пришлю тобі в гості мого Теда. Він такий невгамовний. Поїздка принесла б йому величезну користь. З тобою він буде в безпеці, поки не витратить надлишок енергії й не навчиться здоровій і корисній справі.

– Запевняю, що буду, як слухняний хлопчик, копати й сапати, тільки б мені дали шанс побувати на Заході. Хоч фраза «рудники Сперанца» звучить, мабуть, привабливіше, – сказав Тедді, роздивляючись зразки руди, привезені Деном для професора.

– Ти закладеш нове містечко, Дене, а ми, щойно будемо готові до масового переїзду, дружно знімемося з насиджених місць і поселимося там. Тобі досить скоро знадобиться газета, а мені куди більше до душі відкрити власне видання, ніж гарувати на інших, як я це роблю зараз, – завважив Демі, який горів бажанням відзначитися у сфері журналістики.

– Ми легко могли б заснувати там новий коледж. У міцних і здорових уродженців Заходу величезна тяга до знань, а природна кмітливість дає їм змогу швидко зрозуміти користь освіти, – додав нестаріючий пан Марч, вже побачивши пророчим оком появу на широких просторах дикого Заходу безліч нових навчальних закладів, точних копій коледжу Лоуренса.

– Іди цим шляхом, Дене. План чудовий, і ми підтримаємо тебе. Я сам не проти вкласти тисячу-другу в кілька прерій з ковбоями, – сказав пан Лорі, завжди готовий підтримати хлопчиків в їхніх самостійних починаннях як підбадьорливими словами, так і відкритим гаманцем.

– Навіть невеликі гроші дають людині певну впевненість у собі, а вкладення їх у покупку землі допомагає перейти до осілого способу життя… на якийсь час, щонайменше. Мені хотілося б подивитися, на що я здатний, проте вирішив порадитися з вами, перш ніж прийняти рішення. Не знаю, чи буде це заняття задовольняти мене впродовж багатьох років, але я завжди зможу кинути, коли набридне, – відгукнувся Ден. Він був зворушений живим інтересом друзів до його планів.