Луїза Мей Олкотт - Хлопчики Джо

– Я знаю, нікому моя заввага не сподобається. Проте відчуваю: коли перед людиною відкривався цілий світ, одна ферма видасться йому страшенно маленькою й нудною, – промовила Джозі, яка явно віддавала перевагу романтиці бродячого життя. Його прихильники приносила їй не тільки захопливі розповіді, а й красиві речі.

– А мистецтво? Чи є воно там, на Заході? – запитала Бесс, думаючи про те, який чудовий малюнок пером вийшов би, якби можна було зобразити Дена в цю хвилину, коли він розслаблено стояв і невимушено розмовляв, відвернувшись від світла.

– Там кругом незаймана природа, люба, і це ще краще. Бо повсюди чудові тварини й дивовижні пейзажі, яких ніколи не бачили в Європі. Ти все це зможеш намалювати. Навіть прозаїчні гарбузи там пречудові. А тобі, Джозі, одна з таких гарбузин стане в пригоді, коли гратимеш Попелюшку у власному театрі, який відкриєш у Денсвіллі, – засміявся пан Лорі, який не хотів, щоб у Дена виникли сумніви щодо його вибору.

Ідея одразу захопила Джозі, яка марила театром, а після того, як їй пообіцяли всі трагічні ролі на ще не побудованій сцені, перейнялася глибоким інтересом до проєкту й благала Дена почати його експеримент одразу.

Бесс також визнала, що їй було б корисно помалювати з натури, а дика природа посприяє поліпшенню її смаку, якому загрожує стати сентиментальним, якщо її погляд завжди зупинятиметься лише на витонченому й красивому.

– Лікарську практику в новому селищі пропоную залишити за мною, – сказала Нен. – Я закінчу навчання на той час, коли ти закладеш нове містечко…

– Ден не допустить появи в ньому жінки до сорока років. Йому не подобаються молоді й гарненькі, – роздратовано вставив Том, який оскаженів від ревнощів, бо прочитав у погляді Дена захоплення сміливою й рішучою Нен.

– Мене це не стосується. Медики – виняток з будь-якого правила. У Денсвіллі буде мало хвороб, оскільки всі вестимуть активний, здоровий спосіб життя. До того ж туди поїде тільки енергійна, міцна молодь. Але нещасні випадки траплятимуться досить часто. Тут і дика худоба, і швидка їзда верхи, й сутички з індіанцями, та й загалом люди на Заході байдужі до небезпеки. Це саме те, що мені потрібно. Я хочу зайнятися переломами кісток. Хірургія – це дуже цікаво, а тут у мене мало подібної практики, – мрійливо сказала Нен, яка горіла бажанням якнайшвидше вивісити табличку із зазначенням годин прийняття й узятися за справу.

– Я візьму тебе до себе, лікарю, й буду радий мати на Заході такий славний приклад того, на що здатні ми, жителі східних штатів. Вчися, старайся. Пришлю за тобою, тільки-но в мене з’явиться будиночок, щоб тебе прихистити. Зніму скальпи з кількох червоношкірих або переламаю кістки десятку ковбоїв заради того, щоб ти могла мати бажану практику, – засміявся Ден, захоплений енергією Нен, що виділяли її серед інших дівчаток.

– Дякую, друже. Приїду обов’язково. Можна мені помацати твою руку? Чудові біцепси! Нумо, хлопчики, дивіться сюди: ось що я називаю прекрасними м’язами.

І Нен прочитала коротку лекцію з анатомії, використовуючи м’язисту руку Дена як наочний посібник. Том не слухав, а пішов до алькова в протилежному кінці зали і звідти сердито дивився у вікно на зірки, помахуючи власною правою рукою з такою жвавістю, немов збирався збити когось з ніг.

– Зроби Тома гробарем у Денсвіллі, він із задоволенням ховатиме пацієнтів Нен, яких вона заморить. Дивіться, як йому личить похмурий вираз, характерний для представників цієї професії. Не забудь про нього, Дене, – сказав Тедді, залучаючи загальну увагу до охопленого смутком закоханого.

Проте Том ніколи довго не ображався й після кількох хвилин самоти вийшов до товаришів із веселою пропозицією:

– Слухайте, ми зобов’яжемо великі міста висилати в Денсвілль усіх, кому тільки трапиться захворіти на жовту лихоманку, віспу або холеру! Тоді Нен буде щаслива, а її фатальні помилки не матимуть великого значення там, де її пацієнтами стануть головним чином емігранти й засуджені злочинці.

– Я порадив би тобі, Дене, влаштуватися біля Джексонвілля або якого-небудь іншого міста, щоб ти міг отримувати задоволення від спілкування з культурними людьми. Там є клуб любителів Платона й чимало людей, що мають живий інтерес до філософії. Все, що приходить зі східних штатів, отримує тепле прийняття, і нові підприємства, поза сумнівом, процвітатимуть на такий гостинній землі, – м’яко подав свою пропозицію пан Марч, який сидів трохи віддалік, серед старших гостей, із задоволенням прислухаючись до жвавої розмови.