Луїза Мей Олкотт - Хлопчики Джо

Еміль завжди оголошував про своє прибуття в такий спосіб. Разом з ним у вітальню ввійшов Нет, який весь день давав міським дітлахам уроки музики. Було приємно дивитися, як він широко всміхаючись, вітався з другом, ще приємніше було слухати, як Ден згадував про все, чим був зобов’язаний Нету, намагаючись віддячити за дружбу в трохи грубуватих, але щирих словах подяки. Проте особливе задоволення у присутніх викликав обмін враженнями між Деном та Емілем. Двоє славних мандрівників без угаву розповідали дивовижні історії, що вражали уяву «сухопутних моряків» і домосидів.

Після прибуття нових гостей будинок вже не міг вмістити веселу молодь, тож усі перебралися на веранду й влаштувалися на сходинках у густих сутінках, немов зграя нічних птахів. Пан Марч і професор пішли в кабінет, Мег та Емі вирішили наглянути за приготуванням частування, а Джо та Лорі сиділи біля відчинених дверей, прислухаючись до веселого гомону хлопців і дівчат.

– Ось вони, цвіт нашого виводка! – мовила Джо. – Одні з моїх учнів померли, інші розбрелися світом, але ці сім хлопчиків і чотири дівчинки – моя втіха й гордість. Якщо додати до них Еліс Хіт, можна вважати, що моя дюжина в зборі. Треба визнати, клопоту в мене від них аж по вінця. Знаєш, Лорі, так важливо не помилитися, задаючи правильний вектор усім цим юним життям.

– Якщо згадати, які вони всі різні, звідки деякі з них прийшли до нас або який вплив чинили на них родичі, ми, гадаю, можемо поки що бути задоволені тим, чого досягли, – відповів Лорі серйозно, коли його очі зупинилися на одній світлій голівці серед кількох темноволосих, хоч світло молодого місяця лягало на все, не віддаючи переваги жодному присутньому.

– Я не турбуюся за дівчаток. Про них піклується Мег. У неї стільки здорового глузду, терпіння й ніжності, що на її підопічних має очікувати тільки успіх. А мої хлопчики з кожним роком приносять мені дедалі більше клопоту. Після кожного їхнього відлучення з Пламфілду ми, на жаль, стаємо не такими близькими, як раніше, – зітхнула Джо. – Скоро вони зовсім подорослішають, тоді їх пов’язуватиме зі мною лише одна тонка ниточка, яка зможе обірватися будь-якої хвилини. Так, як це сталося з Джеком і Недом. Хоч Доллі й Джордж, як і раніше, люблять приїжджати до нас, і я можу відверто поговорити з ними. Франц ніколи не забуде Пламфілд: він відданий рідним. Проте мене турбують ті троє, які мають скоро знову піти в широкий світ. У Еміля добре серце, тож, сподіваюся, це допоможе йому залишитися порядним і позитивним юнаком. До того ж, як ти пам’ятаєш: «Сидить на реї херувим, для моряка його щогла – що той Єрусалим». Нету належить вперше покинути Пламфілд, а він все-таки слабохарактерний юнак, хоч ти і справляєш на нього позитивний вплив. Наш Ден, як і раніше, бунтівник. Боюся, приборкати його зможе лише якийсь суворий життєвий урок.

– Він добрий юнак, Джо. Не надто тішуся його планами займатися фермерством у західних штатах. Якби хоч трохи попрацювати над його манерами, можна було б зробити з нього джентльмена. Хтозна, чого він зміг би домогтися, якби залишився тут, серед нас, – відповів Лорі, схиляючись над стільцем пані Баер, як робив це багато років тому, коли в цих двох були спільні секрети.

– У цьому був би певний ризик, Тедді. Він любить фізичну працю й свободу. Саме вони допоможуть йому стати хорошою людиною. Це набагато краще, ніж будь-який зовнішній лоск небезпек, з якими він зіткнувся б, ведучи забезпечене й спокійне життя в місті. Ми не можемо змінити його натуру – тільки допомогти їй розвинутися в правильному напрямку. Його колишні інстинкти нікуди не зникли, тож він має неабияк себе контролювати, а інакше зіб’ється на манівці. Я добре усвідомлюю це. Його любов до нас – запорука безпеки, тож треба усіма силами берегти її, поки він не подорослішає або не з’являться інші, міцніші узи, які утримували б його від спокус.

Джо знала Дена краще за інший, тож бачила, що її «лоша» ще не до кінця об’їздили. Вона сподівалася на краще, але побоювання все-таки залишалися. Їй було добре відомо, яким суворим і жорстоким буває життя до таких, як він. Також знала, що перед від’їздом Ден у тиху, спокійну хвилину відкриє їй свою душу. Тоді вона зможе сказати слова застереження, яких він потребує.