Артур Конан Дойл - Повернення Шерлока Голмса

І він коротко виклав інспектору те, що ми й так знаємо.

– Ось переді мною ці кумедні малюнки, які могли б викликати посмішку, якби не виявилися провісниками такої страшної трагедії. Я чудово знаю всі типи тайнопису і сам є автором наукової праці, в якій проаналізував сто шістдесят різних шифрів, однак змушений зізнатися, що цей для мене повна несподіванка. Мета винахідника цієї системи полягала, вочевидь, у тому, щоб приховати, що ці значки є письменами, і видати їх за дитячі малюнки. Але кожен, хто здогадається, що ці значки відповідають літерам, без особливих зусиль розгадає їх, якщо скористається визнаними правилами дешифрування. Перша записка була така коротка, що дала мені можливість зробити лише один правдоподібний висновок, що виявився згодом правильним. Маю на увазі прапорці. Їх використовують лише для того, щоб відзначати кінці окремих слів. Більше нічого з першої записки я встановити не міг. Був потрібен свіжий матеріал. Відвідавши мене вдруге, пан Гілтон Кьюбітт передав мені три нові записки, з яких остання, цілком імовірно, містила лише одне слово, адже в ній не було прапорців. Дві інші записки починалися, без сумніву, з одного і того ж слова з чотирьох літер. Ось із цього:

Як бачите, воно закінчується тієї ж літерою, що і починається. Тут мене осінила щаслива думка. Листи зазвичай починаються з імені того, кому лист адресовано. Той, хто писав пані Кьюбітт ці послання, був безумовно близько з нею знайомий. Цілком природно, що він називає її просто по імені. А ім’я її складається з чотирьох букв і закінчується тієї ж буквою, який починається: звуть її Ілсі. Таким чином я став власником трьох літер: І, Л і С.

Отже, в двох записках він звертається до пані Кьюбітт на ім’я і, мабуть, чогось вимагає від неї. Чого ж він може від неї вимагати? Чи не хоче він, щоб вона прийшла кудись, де він міг із нею поспілкуватися? Я звернувся до другого слова третьої записки. Ось до цього:

У ньому сім літер: третя буква й остання – І. Я припустив, що слово це «приходь», і відразу отримав ще сім літер: П, Р, И, X, О, Д, Ь. Тоді звернувся до тієї записки, яка складалася всього з одного слова. Як ви знаєте, це слово з’явилося на дверях комори, на нижній панелі, збоку від попереднього напису. Я припустив, що воно є відповіддю і що його написала пані Кьюбітт. Ось воно:

Підставивши в нього ті літери, які вже знаємо, виходить:…і…о…и. Що б могла пані Кьюбітт відповісти на його прохання прийти? Раптом я здогадався. Вона відповіла: «Ніколи». Тепер я вже знав стільки літер, що міг повернутися до найпершої записки. Ось вона:

Якщо підставити під цей напис вже відомі нам літери, можна прочитати…у…сл…н. Припустимо, що друге слово тут . У такому випадку, останнє слово – Слейн. Це прізвище, надзвичайно поширене в Америці. Коротеньке слівце з двох букв, що стоїть перед прізвищем, вочевидь, ім’я. Яке ж ім’я може складатися з двох літер? В Америці поширене ім’я Аб. Тепер залишається встановити тільки перше слово фрази; воно складається всього з однієї букви, і відгадати його неважко: це займенник я . Отже, в першому посланні написано: «Я тут. Аб Слейн». Ну, а тепер вже є стільки букв, що я без жодних зусиль можу прочитати і другу записку. У ній написано: «Ілсі, я живу в Елриджа». Мені спало на думку, що «Елридж» – назва садиби або заїзду, в якому живе автор повідомлень.

Інспектор Мартін і я з величезною увагою вислухали докладний і чіткий звіт про те, яким чином мій приятель розгадував таємницю чоловічків у танці.

– Що ж ви зробили далі, сер? – спитав інспектор.

– Позаяк ім’я Аб вживається лише в Америці й оскільки вся справа почалася з того, що з Америки надійшов лист, я мав усі підстави припустити, що цей Аб Слейн – американець. Крім цього, я запідозрив, що за всім цим криється якийсь злочин. Моя підозра виникла з того, що пані Кьюбітт запекло приховувала від чоловіка своє минуле. Я послав телеграму у нью-йоркське поліцейське управління пану Вілсону Гарґріву, котрий не раз користувався моєю поінформованістю лондонського злочинного світу. Я спитав його, хто такий Аб Слейн. Він мені відповів: «Найнебезпечніший бандит у Чикаґо». Того вечора, коли я отримав цю відповідь, Гілтон Кьюбітт передав мені останнє послання Слейна. Підставивши під нього вже знайомі літери, я отримав фразу: