Артур Конан Дойл - Повернення Шерлока Голмса

Після цього побачення Шерлок Голмс часто глибоко замислювався. Не раз я бачив, як він витягає з гаманця папірчик і пильно розглядає намальовані на ньому кумедні фігурки. Однак тільки через два тижні він знову згадав при мені цю історію. Коли я вже мав намір іти, товариш раптом зупинив мене:

– Вам було б краще залишитися вдома, Ватсоне.

– Чому?

– Бо сьогодні вранці я отримав телеграму від Гілтона Кьюбітта. Пригадуєте Гілтона Кьюбітта та його чоловічків у танці? Він планує приїхати до Лондона на першу двадцять. Будь-якої миті Гілтон може бути тут. З його телеграми я второпав, що він має якісь надзвичайно важливі новини.

Чекати довелося недовго, позаяк наш норфолкський сквайр примчав із вокзалу прямо до нас. Вигляд у нього був заклопотаний і пригнічений. Гість поглянув на нас утомленими очима, а його чоло зорали зморшки.

– Ця історія діє мені на нерви, пане Голмс, – сказав він, безсило опускаючись на крісло. – Огидний стан – відчувати, що ти з усіх боків оточений якимись невідомими, невидимими людьми, котрі намагаються затягнути тебе в якусь біду, але ще нестерпнішим бачити при цьому, як день у день поступово вбивають твою дружину! Вона тане на моїх очах.

– Вона сказала вам хоча б щось?

– Ні, пане Голмс, нічого не сказала. Бувають миті, коли їй, бідоласі, як бачу, дуже хочеться все мені розповісти, але бракує рішучості. Я намагався їй допомогти, але мені це вдавалося настільки незграбно, що лише відлякував її. Вона часто в розмові зі мною звертає на те, до якого старовинного роду ми належимо, як нас поважають у всьому графстві, як пишаємося своєю незаплямованою честю, і я щоразу відчуваю, що їй хочеться ще щось додати, однак вона не домовляє і мовчить.

– А ви самі часом чогось не виявили?

– Я багато чого виявив, пане Голмс. Навіть привіз вам для дослідження цілу купу свіженьких чоловічків у танці. І найважливіше, я бачив того…

– Того, хто їх намалював?

– Атож, я бачив його за роботою. Але дозвольте розповісти все за порядком. Повернувшись від вас, я наступного ж ранку знайшов нових чоловічків у танці. Вони були намальовані крейдою на чорних дерев’яних дверях комори, що стоїть біля галявини. Цю споруду чудово видно з вікон нашого будинку. Я їх усіх перемалював. Ось, маєте.

Він витягнув аркуш паперу, розгорнув його і поклав на стіл. Ось які ієрогліфи були зображені на ньому:

– Чудово! – вигукнув Голмс. – Прекрасно! Продовжуйте, будь ласка.

– Я перемалював чоловічків, стер їх із дверей, але через два дні з’явився новий напис. Ось він:

Голмс аж потер руки та засміявся на радощах.

– Наш матеріал хутко розростається, – втішився він.

– Через три дні на сонячному годиннику я виявив послання, написане на папірці. На ньому лежав камінь. Ось воно. Як бачите, фігурки там ті самі, що і в попередньому посланні. Тоді я вирішив підстерегти цього «художника». Взяв револьвера та зробив засідку у своєму кабінеті, з вікна якого видно і галявину, і садочок. Годині о другій ночі, сидячи біля вікна та споглядаючи на залитий місячним сяйвом сад, я почув у себе за спиною кроки й, обернувшись, побачив свою дружину в нічній сорочці. Вона благала мене лягти до ліжка. Я ж їй відверто сказав, що хочу переконатися, хто це займається такими дурнуватими витівками. Дружина відповіла мені, що все це – безглуздий жарт, на який не варто звертати уваги.

«Якщо це так тебе дратує, Гілтоне, їдьмо помандрувати – ти і я, там ніхто не буде нас турбувати».

«Як! Дозволити якомусь жартівнику вижити нас із власної оселі? – обурився я. – Та все графство буде над нами зловтішатися!»

«Іди спати, – просила вона. – Побалакаємо про це вранці».

Раптом її обличчя так зблідло, що я помітив це навіть при світлі місяця, а пальці жінки вп’ялися мені в плече. Щось рухалося в тіні комори. Я побачив, як з-за рогу виповз темний зігнутий силует і присів перед дверима. Схопивши револьвер, я рвонув уперед, але дружина судомно обійняла мене та втримала на місці. Я намагався її відштовхнути, але жінка вчепилася в мене ще відчайдушніше. Нарешті мені вдалося вирватися, але коли я відчинив двері і добіг до комори, та особа вже зникла. Втім, залишивши сліди свого перебування, бо на дверях були намальовані чоловічки в танці. Я оббіг весь сад, але ніде нікого не знайшов. Однак, як це не дивно, незнайомець безумовно перебував десь неподалік, адже коли вранці я знову оглянув двері комори, під тим рядком, який я вже бачив, виявилося ще кілька нових чоловічків.