Артур Конан Дойл - Повернення Шерлока Голмса

Не встигли ми зійти в Норт-Волшемі та повідомити, куди прямуємо, як до нас підбіг начальник станції.

– Ви, мабуть, детективи з Лондона? – спитав він.

Шерлок поглянув на нього з неспокоєм.

– Чому ви так вирішили?

– Тому що інспектор Мартін із Норвічу тільки-но проїхав. Чи, можливо, ви лікарі? Вона ще жива. Може, ви ще встигнете її врятувати… для шибениці.

Голмс був похмурий і стурбований.

– Ми їдемо до Рідлінґ-Торп-менору, – заявив він, – але нічого не чули про те, що там сталося.

– Страшна справа! – заламав руки начальник станції. – Їх обох постреляли: і пана Гілтона Кьюбітта, і його дружину. Вона вистрелила спочатку в нього, а потім у себе. Так кажуть служниці. Він помер, а вона при смерті. Боже, найдавніший рід Норфолкського графства! Всі у нас його так поважали!

Не зронивши й слова, Голмс стрибнув в екіпаж і протягом всієї семимильної подорожі жодного разу не розтулив вуст. Не часто траплялося мені бачити товариша в такому похмурому настрої. Він і раніше, протягом усієї нашої поїздки з Лондона, відчував якусь тривогу, й я вже з самого початку помітив, із яким неспокоєм сищик переглядає вранішні газети. Але тепер, коли раптово сповнилися його найгірші побоювання, детектив ніби закам’янів від печалі. Сидів, відкинувшись назад, занурений у важкі думи.

А тим часом ми проїжджали однією з найцікавіших місцин Англії. Все сучасне населення цього краю тулиться в негусто розкиданих хатинках, але на кожному кроці над зеленою рівниною здіймаються величезні чотирикутні бані церков, що свідчить про колишню славу та колишнє процвітання старої східної Англії.

Нарешті за зеленим урвищем з’явилася фіолетова смуга Німецького моря, і кучер держаком батога вказав нам на два гострі дахи, що стирчали з-за гущі дерев:

– Ось вам і Рідлінґ-Торп-менор.

Коли ми під’їхали до будинку, я помітив перед ним чорну комору, що стояла за тенісним майданчиком, і сонячний годинник на п’єдесталі. Верткий чоловічок із напомадженими вусами миттю зістрибнув із високого екіпажа. Це був інспектор Мартін із Норфолкського поліційного управління. Він страшенно здивувався, почувши ім’я мого приятеля.

– Даруйте, пане Голмс, адже злочин було скоєно о третій годині ранку! Яким же чином вам вдалося відразу дізнатися про нього в Лондоні і прибути сюди одночасно зі мною?

– Я його передбачив. Їхав, щоб йому запобігти.

– Отже, ви маєте інформацію, якої не маємо ми, бо загалом, здається, вони жили в мирі.

– У мене є лише та інформація, яку я отримав від чоловічків у танці, – заявив Голмс. – Про це розповім вам потім. Я спізнився: трагедія сталася, мені не вдалося їй запобігти… Ну що ж, нехай, у такому випадку, ті знання, які маю, допоможуть горувати закону. Проведете слідство спільно зі мною чи волієте, щоб я діяв на власну руку?

– Для мене велика честь працювати разом із вами, пане Голмс, – захоплено вигукнув інспектор.

– У такому разі я хотів би, не гаючи часу, вислухати свідків та оглянути місце, де було скоєно злочин.

Інспектор Мартін був настільки тямущий, що дозволив моєму приятелю діяти по-своєму. Сам він обмежився тим, що уважно спостерігав за роботою Шерлока. Місцевий лікар, сивобородий старигань, котрий саме вийшов із кімнати пані Гілтон Кьюбітт, повідомив, що її стан серйозний, але не безнадійний. Проте до тями вона прийде, либонь, не скоро, позаяк куля зачепила мозок. На запитання, чи вона сама в себе вистрелила чи в неї вистрелив хтось інший, медик не наважився дати певну відповідь. У будь-якому разі, постріл був зроблений із дуже близької відстані. У кімнаті знайшли лише один револьвер, вистрелили два набої. Пан Гілтон Кьюбітт убитий пострілом прямо в серце. Можна було з однаковою ймовірністю припустити і те, що чоловік вистрелив спочатку в дружину, а потім у себе, і те, що злочинницею була саме жінка, адже револьвер лежав на підлозі на однаковій відстані від обох.

– Ви торкалися вбитого? – спитав Голмс.

– Ні. Ми лише підняли та перенесли леді, бо не могли залишити її пораненою на підлозі.

– Ви давно тут, лікарю?

– З четвертої години ранку.

– Приходив хтось, крім вас?

– Авжеж, констебль.

– Ви щось тут совали?

– Нічого.

– Ви вчинили мудро. Хто вас викликав?

– Покоївка Сондерс.

– Вона першою здійняла ґвалт?

– Вона і пані Кінґ, куховарка.

– Де вони тепер?

– Вочевидь, на кухні.

– У такому разі, почнімо з того, що вислухаємо їхні розповіді.

Старовинна зала з високими вікнами, облицьованими дубом, перетворили на кімнату для допитів. Голмс сів у велике старомодне крісло, його погляд був непохитний, а обличчя суворе. Я читав у його очах рішучість присвятити, якщо знадобиться, все своє життя тому, щоб за чоловіка, котрого йому не вдалося врятувати, хоча б помститися. Наше дивне збіговисько, крім мене, складалося з інспектора Мартіна, старого сивобородого сільського медика та тупуватого сільського полісмена.