Генрик Сенкевич - Quo vadis

Крисп погодився на це і вирішив послати Урса. Вініцій, який за кілька днів перед походом до Остріану часто, хоча й безрезультатно, посилав своїх рабів до Хілона, описав лігійцеві докладно його помешкання і, накресливши кілька слів на табличці, звернувся до Криспа:

– Даю табличку, бо він чоловік підозріливий і хитрий, який нерідко, коли я викликав його до себе, наказував відповідати моїм людям, що немає його вдома, й робив це завше, якщо не мав для мене добрих новин, побоюючись мого гніву.

– Знайти б його, то вже я його приведу, чи хотітиме він того, чи ні, – відповів Урс.

І, взявши плащ, вийшов поквапливо.

Відшукати когось із римлян було нелегко, навіть при найліпших вказівках, але Урсові допомагав у такому разі інстинкт лісової людини, а водночас і добре знання міста, тож незабаром опинився в помешканні Хілона.

Щоправда, не впізнав його. До цього бачив його тільки раз у житті, та й то вночі. Врешті той зарозумілий, упевнений у собі старий, що намовляв його вбити Главка, аж ніяк не схожий був на цього зігнутого вдвоє від страху грека, ніхто й припустити не міг би, що обидва вони – одна й та ж особа. І Хілон, поміркувавши, що Урс дивиться на нього як на чоловіка зовсім чужого, отямився від переляку. Вигляд таблички з посланням Вініція заспокоїв його ще дужче. Не загрожувала йому принаймні підозра, що він навмисне заманив того в засідку. Думав при цьому, що християни не вбили Вініція тому, мабуть, що не відважилися підняти руку на таку значну особу.

«А потім Вініцій захистить і мене при потребі, – сказав собі грек, – бо не викликав би задля того, щоб мене віддали вбивцям».

Тож, дещо набравшись духу, запитав:

– Чоловіче добрий, – невже мій друг, шляхетний Вініцій, не прислав по мене нош? Ноги в мене попухли, й іти так далеко не можу.

– Ні, – відповів Урс, – підемо пішки.

– А якщо я відмовлюсь?

– І не думай, бо мусиш піти.

– Я піду, але з власної волі. Інакше ніхто б мене не змусив, бо я вільний чоловік і друг префекта міста. Як мудрець маю також способи для захисту – і вмію перетворювати людей на дерева та звірів. Але я піду, піду! Візьму тільки плащ трохи тепліший і каптур, аби мене не впізнали раби в тому кварталі – інакше затримуватимуть нас безперервно, щоб цілувати мені руки.

Сказавши це, накинув інший плащ, на голову ж напнув галльський широкий каптур, із побоювання, щоб Урс не пригадав його рис, коли вийдуть на більше світло.

– Куди мене ведеш? – спитав по дорозі Урса.

– За Тибр.

– Я в Римі недавно й ніколи там не був, але й там живуть, напевно, люди, які люблять доброчесність.

Але Урс, який був чоловіком наївним і чув, як Вініцій говорив, що грек був із ним на цвинтарі в Остріані, а потім бачив, як вони з Кротоном входили до будинку, в якому мешкала Лігія, зупинився на хвилину й мовив:

– Не бреши, старий чоловіче, бо сьогодні був із Вініцієм ув Остріані й біля нашої брами.

– Ах! – сказав Хілон. – Так це ваш дім стоїть на Затибрі? Я ж віднедавна в Римі й не знаю добре, як називаються різні частини міста. Саме так, друже! Був я біля вашої брами й заклинав біля неї Вініція в ім'я доброчесності, щоб не входив. Був і в Остріані, а знаєш чому? Із певного часу працюю над наверненням Вініція й хотів, аби той послухав найстаршого з апостолів. Нехай світло проникне в його душу і в твою! Адже ти християнин і прагнеш, аби істина запанувала над неправдою?

– Саме так, – відповів смиренно Урс.

До Хілона остаточно повернулася сміливість.

– Вініцій – пан впливовий, – сказав, – і друг імператора. Часто він іще прислухається до напучувань злого духа, та коли б хоч волосина впала з голови його, імператор помстився б усім християнам.

– Нас вища сила береже.

– Слушно! Слушно! Але що ви збираєтеся зробити з Вініцієм? – спитав, знову захвилювавшись, Хілон.

– Не знаю. Христос велить бути милосердними.

– Це ти чудово сказав. Пам'ятай про це завше, інакше будеш шкваритися в пеклі, наче ковбаса на сковороді.

Урс зітхнув. Хілон же подумав, що з цим страшним у хвилину першого пориву чоловіком зробив би завше, що захотів.

Але прагнучи знати, що ж усе-таки сталося при викраденні Лігії, запитував далі голосом судді:

– Що зробили з Кротоном? Говори й не бреши.

Урс зітхнув раз і вдруге:

– Скаже тобі Вініцій.

– Це значить, що штрикнув ножем або вбив палицею?

– Я був беззбройний.

Грек не міг, одначе, приховати подиву надлюдською силою варвара.

– Нехай тебе Плутон!.. Тобто хотів сказати: нехай тебе Христос простить!