Array Колектив авторів - Антологія української готичної прози. Том 1

В одному містечку жив один бідний, і була в нього жона, благочестива і дітородна жінка, і діти були… І була у них хата, і всі вони жили в ній; була у них маленька «крамниця», і всі вони, жона гебрея того, і діти його, торгували в ній, продаючи ріжний крам «хлопам», і робили свій ґешефт, і жили. І був це реб Лейб-Сурес, і жона його була його жона, і діти їх були діти його…

І ніхто в містечку тому не знав, який скарб зберігається в ньому, бо реб Лейб-Сурес, живучи бідно й скромно, геть полишав «справи», і вивчав велику книгу – талмуд, і не показувався на людях.

І минуло чимало часу, і скінчив реб Лейб-Сурес вивчення талмуду, і вийшов із хати, і показався народу нашому, що жив у тому містечку, і не впізнав його ніхто, і не визнав учителем… І вийшов реб Лейб-Сурес із містечка, і почав їздити по містах і містечках і відвідувати знаменитих рабинів, щоб поговорити з ними. І розмовляв з ними реб Лейб-Сурес, але не показував перед ним ні вченості своєї, ні чеснот своїх. І, об’їхавши всіх відомих рабинів і поговоривши з ними, повертався реб Лейб-Сурес до своєї домівки, до жони своєї і дітей своїх. І здійснив мандрівку свою реб Лейб-Сурес так, як здійснюють її всі єдиновірці наші, зупиняючись для справляння сабашу в одній з придорожніх корчм. І сотворив реб Лейб-Сурес під час однієї з таких зупинок своє перше чудо.

На перехресті двох великих доріг стояла величезна корчма. В ній завжди було багато наших; звісна річ, завсігди їздять у своїх справах. І під’їхав до цієї корчми реб Лейб-Сурес, і вийшов із брички, і ввійшов до корчми, і зупинився в ній, з’їв риби і заглибився в своїх думках… Ви хочете знати, про що він думав?… Хіба можна знати про це нам, простим гебреям?… Можливо, що він думав… Ну, я не знаю… Певна річ, про хороше думав… І був вечір… І полізла Поха, жона корчмаря Йося, на горище, і впустила іскру, і спалахнув дах, бо він був із соломи, і зробилася велика пожежа… І здійнявся в корчмі великий ґвалт… І корчмар Йось, і Поха, та їхні діти: Хаїм, Пінхос, Пейсах, Сура, Ривка, Йосиле, Малка, Рухля, Борух і решта бігають і кричать:

– Ґвалт! Ратуйте!

А реб сидить і мовчить… Чому він сидить і мовчав? Хіба ми знаємо… Може, так було требе. І може, і та пожежа навмисне сталося, щоб великий цадик прославився… І бігають, і репетують Йось і Поха, Хаїм і Пінхос, Пейсах і Сура, Ривка і Йосиле, Малка і Рухеле, Борух і решта, і не звертають уваги, що він сидить… Реб Лейб-Сурес був на вигляд ніби простий «жидок»… І хутро його було просте, і «штройміле» такий, як у всіх, і очі були, і борода, і пейси були, і все було просте, «жидівське». І хіба знали Йось і Поха, хто у них був?… І хіба вони могли знати, коли вчені рабини не впізнавали великого цадика. – Ат! – думали всі, – простий жидок… – і бігають вони, і кричать, і хапають всілякі речі, і випускають їх із рук. А пожежа все більше й більше розгорається… І дах уже згорів, і стеля палахкотіти почала…

І враз реб підвівся, і ледь чутно мовив: «Ша!» І вони всі замовкли… І це було перше чудо: вони замовкли!.. Йось, Поха, Хаїм, Пінхос, Пейсах, Сура, Ривка, Йосиле, Малка, Рухеле, Борух і решта замовкли. І вони побачили, і збагнули, що у них був не простий жидок, і вповзли на нього… І сказав їм реб: «Дайте мені пляшку»… І вони дали йому пляшку. І взяв її реб, і вийшов з корчми, і ступав тихо й поважно, так, ніби йшов із «школи».

Він йшов і молився. І хіба нам дано знати, яку молитву читав він! І вернувся реб назад, і приніс пляшку, і став біля корчми… А вже і в корчмі горить, і «бебехи» ось-ось загоряться… І жалько Посі «бебехів»… І їй вони ще потрібні були, бо вона могла ще примножити кількість народу нашого, і потрібні були вони в посаг Сурі, Ривці, Малці, Рухлі та іншим… Кожній дочці Ізраїлю потрібні «бебехи», бо без них неможлива плодючість жон наших… І ридає Поха… І прийшов реб Лейб-Сурес, і почав зойк Похи, і мовив: «Ша!» Вони заспокоїлися. І мовив: «Не лякайтеся!» І вони стихли, і замовкли… Взяв тоді реб пляшку, і підняв її, і бризнув із неї водою, і стихло полум’я, і пожежі й не було…

І це було друге чудо великого рабина і дізнали його, і прославили, і говорили про ребе Лейб-Суреса Йось і Поха всім постояльцям їхньої корчми, і поширилася слава про ребе Лейб-Суреса. І багато інших чудес створив наш дивний реб потому.

Неподалік того містечка, де проживав наш знаменитий цадик, жив в одному селі татарин. І був він сильний чоловік, бо йому служили біси… Звісна річ, нам служить Бог, а гоям – біси… І знали про цього татарина ближні й далекі люди, і привозили до нього своїх хворих, біснуватих… І брав їх татарин до своєї домівки, і морив їх голодом, і бив палицями, і шмагав батогами, і вигонив бісів… І славився татарин між гоями, навіть між нашими був відомий… Та засяяла слава нашого дивного цадика, найсвятішого ребе Лейб-Суреса, і почала тьмяніти слава татарина. І позаздрив він нашому цадику, і розпочав проти нього всілякі утиски, і наслав на нього різні напасти, але не міг нічого зробити, бо реб Лейб-Сурес був невразливий… І спрямував тоді татарин своє зло проти родаків найсвятішого ребе Лейб-Суреса… І було це так…