Жан-Жак Руссо - Сповідь

Спроба привернути увагу молодих слухачів до своїх слів за допомогою натяків, що найцікавіше буде в кінці розмови, – вельми поширена помилка вихователів, я й сам не уникнув її в «Емілі». Юнак, здивований показаним йому предметом, тільки про нього й думає і пускає повз вуха ваші передмови, бажаючи швидше потрапити туди, куди ви прямуєте, на його думку, надто повільно. Якщо ви хочете його уваги, то не можна забігати наперед, ось у чому полягала матусина помилка. Через властиву її систематичному розуму особливість, вона з обережності, і зовсім даремно, поставила мені певні умови, на які я пристав, навіть як слід не вислухавши їх. Сумніваюся, щоб у всьому світі знайшовся хоч один чоловік, достатньо мужній і щирий, який у подібному випадку зважився б заперечувати, і хоч одна жінка, здатна йому це пробачити. Через ту саму особливість свого характеру вона обставила наш договір найбільш урочистими формальностями і дала мені тиждень на роздуми. Я запевняв її, що не потребую цього, але обманював, бо, як не дивно, був дуже радий відкласти усе це на кілька днів: так уразила мене новизна такого повороту справи, і я відчував таке сум’яття в своїх думках, що мені потрібний був час, аби дати їм лад!

Читач подумає, що тиждень здався мені вічністю. Навпаки, мені якраз хотілося, щоб він насправді тривав вічність. Не знаю, як описати мій стан. Сповнений якогось страху, змішаного з нетерпінням, я так побоювався власних бажань, що іноді ладний був шукати слушного приводу, щоб ухилитися від свого щастя. Уявіть собі мій гарячий і пристрасний темперамент, мою розпалену кров, моє сп’яніле від кохання серце, мою силу і здоров’я молодості. Подумайте і те, що в такому стані, знемагаючи від жадання близькості з жінкою, я ще не був близький ані з жодною з них, що моя уява, фізична потреба, марнославство, цікавість пожирали мене пристрасним бажанням стати чоловіком і здаватися таким. Додайте до всього, що моя ніжна й гаряча прихильність до неї не тільки не слабшала, але все більше посилювалася з кожним днем, що мені було добре тільки біля неї, що я залишав її лише для того, щоб думати про неї, що моє серце переповнювала не лише думка про її доброту і привітність, а й про її жіночі принади, її зовнішність, її особистість – одне слово, про все, чим вона була мені дорога. І не подумайте, що вона здавалась мені старою через те, що була на десять чи дванадцять років старша за мене. З часу нашої першої зустрічі, коли я, побачивши її, відчув солодке захоплення, вона справді дуже мало змінилася, а я і взагалі не бачив у ній ніякої зміни. Як для мене, так і для всіх вона завжди була чарівною. Лише її талія трохи округлилась, але в неї залишилися ті самі очі, той самий колір обличчя, ті самі груди, ті самі риси, те саме чудове біляве волосся, та сама життєрадісність, той самий сріблястий голосок, який завжди так хвилював мене, що й сьогодні я не можу без хвилювання чути дзвінкий дівочий голос.

Звичайно, що, чекаючи на близькість з такою дорогою мені жінкою, я міг побоюватися тільки того, що не зможу керувати своїми бажаннями і уявою, щоб досить добре володіти собою. Читач побачить, що і в зрілішому віці сама лише думка про пестощі, якими могла обдарувати мене кохана жінка, запалювала мою кров до такої міри, що я не міг безкарно подолати ту коротку відстань, що відділяла мене від неї. Яким же дивом я в розквіті юності міг так спокійно чекати на свою першу насолоду? Як міг я чекати наближення цієї години швидше із сумом, ніж з радістю? Чому замість п’янких захоплень я відчував мало не страх і огиду? Безумовно, якби я міг, знайшовши добрий привід, відмовитися від свого щастя, я так і вчинив би. Я вже говорив, що історія мого кохання до неї повна дивацтв, але такого дивацтва ніхто, звичайно, не чекав.

Обурений читач, напевно, гадає, що моє кохання до неї охолоджувало почуття неповаги, оскільки вона принизила себе в моїх очах, захотівши мені віддатися, у той час як вона вже належала іншому чоловікові. Це не так. Необхідність ділити матусю з іншим і справді жорстоко мене мучила, як через цілком зрозумілу делікатність, так і тому, що я вважав таке становище негідним і її, і мене, але це зовсім не охолоджувало моїх почуттів до неї, і я міг би присягнутися, що ніколи не кохав її так ніжно, як тоді, коли так мало прагнув нею володіти. Я дуже добре знав її невинне серце і крижаний темперамент, аби хоч на мить повірити в те, що вона бажає віддатися мені заради плотських утіх. Я був цілком певен, що лише бажання врятувати мене від неминучої небезпеки, яка загрожувала мені в іншому випадку, і зберегти мене цілком для мене самого і для моїх обов’язків, змусило її порушити одне з правил моралі, на яке вона дивилася не так, як інші жінки, про що я розкажу пізніше. Я жалів і її, і себе. Я хотів би сказати їй: «Ні, матусю, в цьому немає потреби, я і так можу відповідати за себе». Але я не наважувався на це тому, що, по-перше, про такі речі не говорять, а по-друге, глибоко в душі я відчував, що це неправда, і насправді існує лише одна жінка, здатна захистити мене від інших жінок і позбавити спокус. Не бажаючи володіти нею, я був, проте, задоволений, що вона позбавила мене бажання володіти іншими: на все, що могло відвернути мене від неї, я дивився як на нещастя.