Жан-Жак Руссо - Сповідь

Тут не зайвим буде зауважити, що за посередництва Терези цей самий Ля Рош познайомився з пані Ле Вассер, яку Ґрімм тримав і далі в Дейлі, неподалік від Шеврета і зовсім близько від Монморансі. Після мого від’їзду саме через Ля Роша я передавав цій жінці гроші, які не припиняв їй надсилати; думаю, він також відносив їй подарунки від герцогині, відтак скаржитися їй не було жодних підстав, хоч вона і скаржилася постійно. Що стосується Ґрімма, то я говорив про нього з пані де Люксембурґ тільки проти своєї волі, тому що уникаю говорити про людей, яких змушений ненавидіти; але вона кілька разів заводила мову про нього, не висловлюючи своєї думки і жодного разу не давши мені зрозуміти, знайома вона з цією людиною чи ні. Так таїтися з людьми, яких любиш і які самі з нами відверті, не в моїх правилах, особливо коли справа стосується їх самих, відтоді я нерідко згадував про обережність пані маршалової, але лише після того, як інші події змусили мене мимоволі подумати про це.

Передавши «Еміля» пані де Люксембурґ, я довгий час нічого не чув про його долю, поки нарешті дізнався, що в Парижі підписано угоду з книговидавцем Дюшеном, який у свою чергу уклав контракт з амстердамським видавцем Неольмом. Пані де Люксембурґ надіслала мені обидва примірники мого договору з Дюшеном, щоб я їх підписав. Я побачив, що почерк, яким вони написані, той самий, що й у листах пана де Мальзерба до мене. Певний, що договір складено з відома і згоди цього сановника, я охоче підписав його. Дюшен зобов’язався видати мені за цей рукопис шість тисяч франків, з них половину готівкою, і, здається, сто чи двісті авторських примірників. Підписавши обидва примірники договору, я відіслав їх назад пані де Люксембурґ на її прохання. Один вона передала Дюшену, а другий, замість того щоб повернути мені, залишила у себе, і відтоді я більше ніколи його не бачив.

Знайомство з паном і пані де Люксембурґ на деякий час відвернуло мене від мого задуму переїхати до провінції, але я не відмовився від нього. Навіть тоді, коли пані маршалова була до мене найбільш доброзичлива, я завжди відчував, що тільки моя прихильність до неї і до маршала дозволяє мені терпіти все їхнє оточення і заведений у домі лад. Мені було дуже важко узгодити цю прихильність з їхнім способом життя, що не відповідає моїм смакам і шкідливий моєму здоров’ю, якому постійні незручності і пізні вечері ніяк не давали видужати, попри всі зусилля, щоб вони мені не шкодили. Щодо цього, як і в усьому, виявлялася найбільша увага: наприклад, щовечора після вечері маршал, який лягав рано, завжди мало не силою забирав мене, щоб я теж ліг спати. Тільки незадовго до моєї катастрофи він, не знаю чому, перестав виявляти таку увагу.

Ще до того як мені стало помітне охолодження пані де Люксембурґ, я хотів здійснити свій план; але, не маючи коштів, був змушений чекати укладення договору на «Еміля», а тим часом закінчив працю над «Суспільною угодою» і одіслав її Рею, призначивши за рукопис тисячу франків, які він і сплатив мені. Не завадить згадати про один незначний факт, пов’язаний з цим рукописом. Я передав його в ретельно запечатаному пакеті Дювуазену, посланнику кантону Во і капелану голландського готелю: він іноді бував у мене і взявся переслати пакет Рею, з яким підтримував стосунки. Рукопис, написаний дрібним почерком, був зовсім невеликий і не відстовбурчувався з його кишені. Але під час переїзду через кордон пакет чомусь потрапив до рук прикордонних чиновників, які розкрили його, розглянули вміст і, нарешті, повернули Дювуазену, коли він зажадав його як посланник. Це змусило його самого прочитати рукопис, як він мені простодушно сам у цьому зізнався, розсипаючись похвалами і не висловивши жодного критичного чи негативного зауваження, очевидно, вирішивши виступити месником за християнство, коли «Суспільна угода» вийде в світ. Дювуазен знову запечатав пакет і відправив рукопис Рею. Така була в основному його розповідь у листі, коли він надіслав мені звіт у цій справі, і це все, що я дізнався.

Окрім цих двох книг і мого «Музичного словника», над яким я продовжував час від часу працювати, у мене було підготовлено до друку кілька менш важливих статей. Я мав намір випустити їх окремо або в спільному зібранні моїх творів, якщо коли-небудь видаватиму його. Більша частина цих творів ще в рукописі і зберігаються у Дю Пейру; головний з них – «Дослідження про походження мов». [206]Я давав його читати панові де Мальзербу і кавалерові де Лоренці, який добре відгукнувся про нього. Цей капітал я розраховував помістити на ім’я своє і Терези з тим, щоб отримувати з нього довічну ренту, після чого, як я вже говорив, я поїхав би з нею до якої-небудь провінції і там, не хвилюючи більше публіку своєю особою, сам подумував би тільки про те, щоб мирно дожити свого віку, роблячи навколо себе добро, яке мені під силу, і писати на дозвіллі задумані мною спогади.