Жан-Жак Руссо - Сповідь

Схоже, що мій переїзд до Монморансі спантеличив пані д’Епіне. Вона цього, мабуть, не чекала. Поганий стан мого здоров’я, сувора пора року, моє цілковите забуття, в якому я опинився, – усе вселяло їй і Ґрімму впевненість, що, вивівши мене з себе, вони змусять мене просити пощади і принижено добиватися, щоб мені дозволили не залишити притулку, який почуття честі веліло мені покинути. Я переїхав так раптово, що в них не було часу перешкодити мені, і їм залишалося одне з двох: або поквитатися зі мною і остаточно мене добити, або спробувати мене повернути. Ґрімм вибрав перше; але мені здається, що пані д’Епіне схилялася до другого. Про це я суджу з її відповіді на мій останній лист, у якому вона помітно пом’якшила тон, узятий нею в попередніх листах, і, здавалося, робила перші кроки до примирення. Вона змусила мене чекати відповіді цілий місяць, і таке запізнення теж говорить про те, що їй важко було надати йому пристойної форми і придумати необхідне пояснення. Вона не могла йти далі, не компрометуючи себе, але після колишніх її листів і мого несподіваного від’їзду можна тільки дивуватися, як ретельно вона уникає в цьому листі хоч якогось образливого слова. Наводжу її відповідь цілком, щоб читач міг сам судити про це:

«Женева, 17 січня 1758 р.

Тільки вчора, шановний пане, я одержала вашого листа від 17 грудня. Мені прислали його в скриньці, повній різних речей, а вона весь цей час була в дорозі. Я відповім тільки на приписку; сам лист мені не зовсім зрозумілий. Якби у нас була можливість поговорити, я сказала б, що все це – наслідок непорозуміння. Повертаюся до приписки. Як ви, напевно, пам’ятаєте, милостивий пане, ми домовилися, що платню садівник Ермітажу отримуватиме від вас, для того щоб він більше відчував свою залежність від вас і щоб позбавити вас смішних і непристойних сцен, подібних до тих, які влаштовував його попередник. На доказ цього платню садівника за перші місяці було вам передано, а за декілька днів до свого від’їзду я домовилася з вами, що поверну і сплачене вами наперед. Я знаю, що спочатку ви відмовлялися, але ж я сама просила вас зробити цю виплату, отже, я повинна повернути борг, як ми і домовилися. Кагуе повідомив мене, що ви не захотіли взяти ці гроші; тут, вочевидь, якесь непорозуміння. Я віддала розпорядження, щоб їх знову віднесли вам; їй-богу, я не бачу причини, чому ви, попри нашу домовленість, бажаєте оплачувати мого садівника, та ще й за той час, коли ви вже не жили в Ермітажі. Сподіваюся, милостивий пане, що, згадавши все те, про що я маю честь вам писати, ви не відмовитеся прийняти гроші, люб’язно заплачені вами за мене».

Після всього, що сталося, я втратив довіру до пані д’Епіне і вирішив не відновлювати з нею стосунків. Я не відповів на її лист, і наше листування на цьому скінчилося. Вона зрозуміла, що я ухвалив рішення, вона ухвалила своє. Остаточно перейшовши на бік Ґрімма і гольбахівського гуртка, вона долучилася до їхніх зусиль, щоб цілком знищити мене. Поки вони працювали над цим у Парижі, вона діяла в Женеві. Ґрімм, що згодом поїхав до неї, довершив те, що вона почала. Троншен, якого вони легко переманили на свій бік, з великим успіхом сприяв їм і став одним з найлютіших моїх переслідувачів, хоча, як і Ґрімм, ніколи не мав ані найменшого приводу на мене скаржитися. Всі троє в цілковитій згоді почали таємно сіяти в Женеві насіння, яке проросло чотири роки по тому.

Важче довелося їм у Парижі, де мене краще знали і де серця менш схильні до ненависті, отже, їм доводилося важче. Щоб завдати влучнішого удару, вони стали поширювати чутки, що це я їх покинув. Після цього, прикидаючись, як і раніше, моїми друзями, вони почали вправно поширювати підступні звинувачення, надаючи їм вигляду скарг на несправедливість друга. Глухі звинувачення у зраді і невдячності поширювалися з великою обережністю, а тому справляли більше враження. Я знав, що вони приписують мені жахливі провини, але я ніколи не міг дізнатися, в чому вони полягали. Усе, в чому мене звинувачували, як я зміг дізнатися з чуток, що доходили до мене, зводилося до таких чотирьох головних злочинів: 1) моє усамітнення в селі; 2) моє кохання до пані д’Удето; 3) відмова супроводжувати пані д’Епіне до Женеви; 4) від’їзд з Ермітажу. Якщо додавалися й інші мої провини, то мої супротивники вжили таких надійних заходів, що я так ніколи і не зміг дізнатися, в чому вони полягали.

Гадаю, саме з цього часу й почала встановлюватися система моїх переслідувань, яку мої гонителі застосовували з успіхом таким величезним, що це може здатися дивом кожному, хто не знає, з якою легкістю береться на віру все, що сприяє людській злості. Постараюся декількома словами пояснити, до чого зводиться ця темна і таємнича система, наскільки мій погляд міг прозирнути в неї.