Жан-Жак Руссо - Сповідь

Лист закінчувався доказом довіри, який зворушив би будь-кого іншого: закликаючи Ґрімма зважити мої докази і висловити потім свою думку; при цьому я погоджувався піти за його порадою, хоч якою б вона була; і я справді мав намір так учинити, навіть коли б він наполягав на моєму від’їзді. Якщо пан д’Епіне супроводжував свою дружину в цій поїздці, моя роль ставала абсолютно іншою, адже спочатку хотіли дати її мені, а про нього заговорили лише після моєї відмови.

Відповідь Ґрімма змусила себе чекати і була дуже дивною. Наводжу її тут:

«Від’їзд пані д’Епіне відкладено; її син захворів, і доводиться чекати на його одужання. Я поміркую над вашим листом. Сидіть спокійно у себе в Ермітажі. Я вам потім повідомлю свою думку. Оскільки пані д’Епіне поїде лише через кілька днів, поспішати немає потреби. А тим часом, якщо вважаєте своєчасним, можете запропонувати їй свої послуги, хоча це не здається мені важливим. Знаючи ваше становище так само добре, як ви самі, вона, без сумніву, відповість на цю пропозицію, як належить. Здається, ви виграєте лише те, що дістанете можливість сказати тим, хто наполягає на вашій поїздці, що ви пропонували свої послуги, але їх не прийняли. Втім, я не розумію, чому ви думаєте, що наш філософ – виразник суспільної думки? Якщо він хоче, щоб ви їхали, чому ви думаєте, що й усі ваші друзі цього хочуть? Напишіть пані д’Епіне, – її відповідь може стати запереченням цим друзям, якщо ви так зацікавлені в тому, щоб заперечити їм. Прощавайте. Уклін пані Ле Вассер і Кримінальному Судді».

Я був здивований, приголомшений цим листом. Охоплений тривогою, я намагався зрозуміти, що він може означати, – і не знаходив йому розгадки. Замість того щоб просто відповісти на мого листа, він обіцяє мені «поміркувати», наче я запропонував йому розв’язати непросту задачку, чи наче йому було важливо позбавити мене будь-якої можливості дізнатися його думку аж до тієї хвилини, коли він сам забажає мені її оголосити! Що ж означають усі ці обережності, відкладання, таємничість? Хіба так відповідають на довіру? Хіба такі прямодушність і добросовісність? Я марно намагався знайти пристойне пояснення такому вчинку, я не знаходив його. Хоч якими були б його наміри, якщо вони були спрямовані проти мене, йому неважко було досягти мети, а я нічим не міг йому перешкодити. Приголублений у будинку принца, прийнятий у світі, задаючи тон у нашому товаристві, де він був оракулом, він міг, з властивою йому спритністю, легко пускатися на будь-які інтриги, а мені, самотньому в своєму Ермітажі, далеко від усіх, без підтримки, без зв’язку з будь-ким, нічого не залишалося, як тільки сумирно чекати. Я обмежився тим, що написав пані д’Епіне найчемнішого листа з висловленнями співчуття з приводу хвороби її сина, але уникнув пастки і не запропонував їй себе в супутники.

Після нескінченного очікування в жорстокій невідомості, в якій тримала мене ця жорстока людина, я нарешті дізнався днів через вісім-десять, що пані д’Епіне поїхала, і одержав од Ґрімма другий лист. Він складався тільки з семи чи восьми рядків, але я їх навіть не дочитав… Це був розрив, але оголений у таких у висловах, продиктувати які могла тільки пекельна злість. Він так намагався образити мене якомога болючіше, що всі ці вислови ненависті були просто дурними. Він забороняв мені з’являтися в його присутності, немов забороняв в’їзд до своєї держави. Якби цей лист я міг прочитати холоднокровно, він змусив би мене розсміятися. Не зробивши з нього копії і навіть не дочитавши до кінця, я зараз же відіслав його назад Ґрімму, додавши записку такого змісту:

«Я довго не піддавався вмотивованому недовір’ю, але нарешті розгадав вас, хоч і надто пізно.

Отже, це лист, над яким ви зволили поміркувати на дозвіллі? Повертаю його вам: він не для мене. Мого листа можете показувати кому завгодно і можете відверто ненавидіти мене, це буде з вашого боку однією брехнею менше».

Дозволяючи йому показувати мій попередній лист кому завгодно, я мав на увазі деяку частину його власного листа, з якої можна судити про надзвичайну спритність, з якою він повів цю справу.

Я вже сказав, що для людей непосвячених багато що в моєму листі говорило проти мене. Ґрімм з радістю це помітив, але як скористатися з цієї переваги, не компрометуючи себе? Показавши цей лист, він накликав би докір у зловживанні довірою друга.

Щоб вийти з цього скрутного становища, Ґрімм вирішив порвати зі мною якнайобразливіше і підкреслити в своєму листі, що він робить мені ласку, не показуючи мого. Він був твердо впевнений, що під впливом гніву й обурення я відхилю його вдавану делікатність і дозволю йому показувати мій лист усім: саме цього він і хотів, і все вийшло так, як він підготував. Він розповсюдив мій лист по всьому Парижу зі своїми коментарями, що не мали, проте, такого успіху, як він сподівався. Визнавали, що вирваний ним дозвіл показувати мій лист не звільняв його від осуду за те, що він легко зловив мене на слові, щоб шкодити мені. Всі запитували, які у мене були особисті рахунки з Ґріммом, щоб викликати таку пристрасну ненависть. Нарешті, визнавали, що навіть якби моя провина щодо Ґрімма була така, що він змушений був порвати зі мною, то дружба, навіть згасла, все ж таки має свої права, і йому слід було поважати їх. Але, на жаль, Париж легковажний, скороминущі думки швидко забуваються, відсутнім невдахою нехтують, а удачливий хитрун імпонує своєю присутністю, гра інтриги і злості триває, поновлюється, і незабаром її безнастанна дія стирає з пам’яті все, що їм передувало.