Жан-Жак Руссо - Сповідь

Не думаю, що мої вагання триватимуть довго. Скоро я дізнаюся, чи помилився я. Тоді, можливо, мені доведеться виправити багато помилок, і нічого в житті я не зроблю з таким легким серцем. Але чи знаєте ви, як я виправлю свої помилки протягом короткого часу, який мені залишається провести з вами? Я зроблю те, чого не зробить ніхто, окрім мене, – відверто скажу вам усе, що про вас думають у світі, і які вади в своїй репутації вам доведеться усунути. Незважаючи на гаданих друзів, що вас оточують, після мого від’їзду ви можете попрощатися з правдою: ніхто більше не скаже вам її».

Третя записка, теж від неї: «Я не зрозуміла вашого вранішнього листа: я вам так і сказала, тому що це правда. Вечірній лист я розумію. Не бійтеся, що я коли-небудь на нього відповім: я постараюся якнайшвидше забути його і, хоча мені вас шкода, але я не можу позбутися гіркоти, якою він наповнює мою душу. Як?! Я вдавалася до хитрощів, до лукавства з вами? Ви звинувачуєте мене у найбільшій ницості? Прощавайте, я шкодую, що ви… Прощавайте, я сама не знаю, що говорю… Прощавайте; постараюся якнайшвидше пробачити вас. Приходьте, коли забажаєте, і будете прийняті краще, ніж на те заслуговують ваші підозри. Тільки позбавте себе турбот про мою репутацію. Мені абсолютно однаково, що про мене говорять. Моя поведінка добра, і мені цього досить. Між іншим, я зовсім не знала, що сталося з двома особами, такими ж дорогими мені, як і вам».

Останній лист вивів мене з великого утруднення, але вкинув у інше, нітрохи не менше. Хоча всі ці листи і відповіді приходили протягом одного дня з надзвичайною швидкістю, але цього проміжку було досить, щоб мої напади люті стихли, і я усвідомив усю жахливу необережність своїх вчинків. Пані д’Удето настійно прохала мене зберігати спокій, надавши їй самій знайти вихід з цього становища, і уникати, особливо у цю хвилину, будь-яких розривів і розголосу, а я замість цього, закидавши найвідвертішими і найжахливішими образами пані д’Епіне, остаточно розлютив серце жінки, і без того дуже схильної до ненависті.

Я, звісно, повинен був чекати з її боку лише такої гордої, зарозумілої і презирливої відповіді, після якої мені залишалося тільки покинути її будинок або визнати себе наймерзеннішим негідником. На щастя, її спритність перевищила мою запальність, і її відповідь дала мені змогу не вдаватися до таких крайнощів. Але доводилося або виїхати, або негайно йти до неї – іншого вибору не було. Я зважився на останнє, дуже вагаючись, як тримати себе під час неминучої розмови. Як залагодити справу, не компрометуючи ні пані д’Удето, ні Терези? Горе тій, яку я назвав би! Жорстока і досвідчена інтриганка вічно переслідувала б її нещадною помстою. Аби відвернути це нещастя, я навмисне у своїх листах говорив лише про підозри, щоб мати змогу не наводити доказів. Правда, це робило мою нестриманість ще непробачнішою, оскільки самі тільки підозри не давали мені права поводитися з жінкою – і особливо з другом – так, як я поводився з пані д’Епіне.

Але тут починається велике і благородне завдання, яке я гідно виконав, – спокутувати мої помилки і слабкості, прийнявши на себе відповідальність за тяжчі гріхи, на які я не здатний і яких ніколи не коїв. Мені не довелося відбивати напад, якого я побоювався, і я відбувся лише страхом. Щойно я прийшов, пані д’Епіне кинулася мені на шию і залилася слізьми. Такий несподіваний прийом, та ще з боку давнього друга, надзвичайно мене схвилював, і я теж розплакався. Я сказав їй кілька слів, що не мали особливого значення, вона теж сказала кілька слів, у яких його було ще менше, і все на цьому скінчилося. Подали вечерю, ми пішли до столу; я вирішив, що розмову відкладено, але вона обов’язково відбудеться після вечері, а тому вигляд у мене був жалюгідний. Я буваю такий пригнічений найменшою тривогою, що не можу приховати її від найменш проникливих поглядів. Мій збентежений вигляд мав би додати сміливості пані д’Епіне, але вона не наважилась ризикувати, і розмови не було й після вечері. Її не було й наступного дня, ми провели його віч-на-віч, але говорили мало і лише про речі відсторонені; лише іноді я чемними фразами намагався показати, що хоча ще нічого не можу повідомити щодо своїх підозр, але запевняю її з цілковитою правдивістю, що, коли вони виявляться безпідставними, все моє життя буде присвячено тому, щоб затерти таку несправедливість. Пані д’Епіне не виявила найменшого бажання дізнатися, які ці підозри і чому вони у мене виникли. Усе наше примирення звелося до обіймів при першій зустрічі. Оскільки скривдженою була тільки вона, принаймні за формою, я подумав, що не мені шукати пояснень, якщо вона не шукає їх, і я пішов, як прийшов. Після цього ми підтримували колишні стосунки, і незабаром я майже зовсім забув про цю сварку, наївно гадаючи, що вона теж забула про неї, бо вона нічим не виказувала, що пам’ятає її.