Жан-Жак Руссо - Сповідь

У Терези вистачило такту досить довго мовчати про всі ці підступи, але, бачачи мою стурбованість, вона визнала себе зобов’язаною все мені розповісти, для того щоб я знав, з ким маю справу, і вжив заходів проти зрадницьких підступів, які мені готували. Моє обурення і лють годі було описати. Замість того щоб приховати свої почуття від пані д’Епіне і за її прикладом удатися до хитрощів, я дав волю своїй поривчастій вдачі і з властивою мені необачністю відкрито вибухнув гнівом. Про мою необережність можна судити з наступних листів, що переконливо показують спосіб дій обох сторін.

Записка пані д’Епіне: «Чому це я вас не бачу, любий друже? Я турбуюся про вас. Адже ви обіцяли мені якомога частіше приходити сюди з Ермітажу! Я на це покладалася, а тим часом ви не були вже цілий тиждень. Якби мені не сказали, що ви при доброму здоров’ї, я подумала б, що ви хворієте. Я чекала вас позавчора і вчора, а ви так і не прийшли. Боже! Що з вами? У вас немає ніяких справ і засмучень, інакше – тішу себе цією надією – ви негайно поділилися б ними зі мною. Отже, ви хворі? Заспокойте мене скоріше, прошу вас. Прощавайте, мій любий друже; і хай це прощання принесе мені від вас привіт».

Відповідь: «Я ще нічого не можу сказати вам. Чекаю, коли буду краще обізнаний, і рано чи пізно це станеться. А поки будьте певні, що звинувачена невинність знайде полум’яного захисника, щоб змусити наклепників покаятися, хоч би хто вони були».

Друга записка, від неї ж: «Чи знаєте ви, що ваш лист мене налякав? Що ви хочете ним сказати? Я перечитала його разів двадцять п’ять. Запевняю вас, я нічого не розумію. Бачу тільки, що ви стривожені, стурбовані і чекаєте, коли це минеться, щоб розповісти мені все. Мій любий друже, хіба ми так домовлялися? Де ж наша дружба, наша довіра? І як я втратила їх? На мене чи через мене ви сердитеся? Хоч би як там було, приходьте сьогодні ж увечері, благаю вас; згадайте, що ви обіцяли мені ще тиждень тому нічого не таїти в серці і зараз же говорити мені все. Любий друже, я живу цією довірою… Ось, я ще раз перечитую вашого листа: і цього разу я не більше розумію, але він змушує мене тремтіти. Мені здається, ви страшенно схвильовані. Я хотіла б заспокоїти вас, але, не знаючи причини вашого хвилювання, не знаю, що вам сказати, крім того, що я буду так само нещасна, як ви, поки не побачу вас. Якщо ви не прийдете сьогодні увечері о шостій годині, я завтра їду в Ермітаж, хоч яка була б погода і хоч як би я себе почувала, бо не можу більше витерплювати своєї тривоги. Прощавайте, мій добрий, любий друже. Про всяк випадок наважуюся вам сказати, не знаючи, потребуєте ви цього чи ні, щоб ви поберегли себе і стримували тривогу, що зростає наодинці. Муха перетворюється на слона, я часто в цьому переконувалась».

Відповідь: «Я не можу ні провідати вас, ані прийняти вас у себе, поки триває моя тривога. Довіри, про яку ви пишете, вже не існує, і вам буде нелегко її повернути. Я тепер бачу у вашій наполегливості тільки бажання мати для себе користь, яка відповідала б вашим намірам, і серце моє, завжди готове вилитися у відкрите серце іншого, закривається перед хитрістю і лукавством. Упізнаю звичайну вашу спритність у тому, що ви вважаєте мою записку незрозумілою. Невже ви маєте мене за такого простака, щоб я міг повірити, що ви її не зрозуміли? Ні, але я зумію перемогти ваші хитрощі щиросердям. Я висловлюся ще чіткіше, щоб ви ще ясніше зрозуміли мене.

Двоє коханих, близькі одне з одним і гідні взаємного кохання, дорогі мені. Я готовий до того, що ви не зрозумієте, про кого мовиться, поки я їх вам не назву. Я припускаю, що їх намагалися розлучити, і мене вибрали за знаряддя, щоб викликати ревнощі в одному з них. Вибір не надто вдалий, але він видався зручним для злості; і в цій злості я підозрюю вас. Сподіваюся, що тепер вам усе стає зрозумілішим.

Отже, та жінка, яку я високо шаную, з моєї ласки начебто має ницість ділити своє серце і саму себе між двома коханцями, а я, виявляється, один з цих негідників? Якби я знав, що ви хоча б на мить могли так подумати про цю жінку і про мене, я зненавидів би вас до самої смерті. Але я звинувачую вас не в тому, що ви це думали, а в тому, що ви це сказали. Не розумію тільки, кому з трьох ви хотіли в цьому випадку нашкодити, але якщо ви дорожите спокоєм, то стережіться, як би вам це не вдалося, на ваше лихо. Я не приховував ні від вас, ні від неї, як погано я думаю про деякі зв’язки; але я хочу, щоб вони закінчилися так само чесно, як чесною була їхня причина, і щоб незаконне кохання перетворилося у вічну дружбу. Невже я, нікому не зробивши зла, потерплю, щоб його заподіяли моїм друзям? Ні, я ніколи не пробачив би вам цього, я став би вашим непримиренним ворогом. Я тільки зберіг би ваші таємниці, тому що ніколи не буду підлою людиною.