Жан-Жак Руссо - Сповідь

Коли хтось вирішить, спираючись на дійсні факти, що мою довіру було обдурено, то помилиться сам. У тій бурі, що звалила мене, мої книги стали лише приводом, а гнів викликала моя особа. Їм було байдуже до автора, але хотілося знищити Жан-Жака; і найбільше зло, яке змогли знайти в моїх творах, полягало в тому, що ними я зажив собі слави. Але не будемо забігати наперед. Я не знаю, чи розкриється згодом в очах читачів ця таємниця, яка все ще залишається незрозумілою для мене. Знаю тільки, що якби утиски, яких я зазнав, викликані були проголошеними мною принципами, то я став би жертвою набагато раніше, оскільки ті з моїх творів, де ці принципи висловлені з найбільшою сміливістю, щоб не сказати зухвалістю, зробили, здавалося б, свій вплив ще до мого переселення до Ермітажу, але нікому й на думку не спадало не тільки зі мною сваритися, але навіть заважати виданню книги у Франції, де вона продавалася так само відкрито, як у Голландії. Після того так само безперешкодно і, смію сказати, з тим самим успіхом вийшла «Нова Елоїза», і здається майже неймовірним, що передсмертне сповідання віри цієї самої Елоїзи [159]точно збігається із «Сповіданням віри савойського вікарія». Всі сміливі думки із «Суспільної угоди» з’явилися спершу в «Міркуванні про нерівність», а всі сміливі думки з «Еміля» з’явилися спершу в «Юлії». Але ці сміливі думки не викликали ніякого галасу проти двох перших творів, і, значить, не вони викликали його і проти останніх.

У той час набагато більше цікавила мене інша річ, приблизно в тому ж дусі, задумана не так давно: йдеться про витяги з творів абата де Сен-П’єра, про які, захоплений ниткою своєї розповіді, я не міг досі говорити. На думку про це мене наштовхнув після мого повернення з Женеви абат де Маблі, але не безпосередньо, а через пані Дюпен, до деякої міри зацікавленої в тому, щоб я взявся до цієї праці. Пані Дюпен була однією з трьох чи чотирьох гарненьких жінок Парижа, пестуном яких був абат де Сен-П’єр; і хоча вона не мала рішучої переваги, то принаймні ділила першість з пані д’Егійон. Пані Дюпен зберегла до пам’яті цього добряка повагу і відданість, що робили честь їм обом, і її самолюбність потішило б, якби її секретар зміг воскресити мертвонароджені твори її друга. У його книгах траплялися чудові думки, але вони були так погано висловлені, що читання виявлялося нелегкою справою. Дивно, що абат де Сен-П’єр, який ставився до своїх читачів, як до великих дітей, говорив з ними, проте, як з дорослими, мало турбуючись про те, чи буде він почутий. Ось чому мені запропонували цю роботу, саму по собі корисну і до того ж дуже підходящу для працелюбного ремісника, але ледачого автора, що вважає дуже втомливим працю мислення і воліє на свій розсуд пояснювати й розвивати чужі думки, ніж створювати свої власні. До того ж, не обмежуючи мене роллю перекладача, мені не забороняли іноді думати й самому, і я міг надати своєму творові такої форми, що в нього прослизнуло б чимало важливих думок під прикриттям імені абата де Сен-П’єра ще краще, ніж під моїм власним. Завдання, втім, було нелегким: треба було прочитати, обміркувати, зробити виписки з двадцяти трьох томів, – багатослівних, туманних, розтягнутих, повних повторів, неправильних чи хибних поглядів, і серед усього цього створити кілька величних, прекрасних томів, які могли б додати мені мужності для виконання такої тяжкої праці. Сам я напевне кинув би її, якби міг від неї відмовитися під пристойним приводом; але, отримавши рукописи абата від його племінника, графа де Сен-Ламбера, я певною мірою взяв на себе зобов’язання використати їх; я повинен був або повернути їх, або постаратися що-небудь з них зробити. Для цього я й привіз рукописи до Ермітажу, і саме цій роботі я вирішив присвятити свої вільні години.

Я обмірковував також і третю книгу, думкою про яку був зобов’язаний спостереженням, зробленим над самим собою; і почував у собі тим більшу сміливість до неї взятися, що сподівався написати книгу і справді корисну людям, і навіть одну з найкорисніших, яку тільки можна їм запропонувати, якщо тільки виконання буде гідним задуманого плану. Помічено, що більшість людей протягом свого життя часто бувають несхожі на самих себе і неначе перетворюються зовсім на інших людей. Але не для того я хотів написати книгу, щоб стверджувати в ній цю загальновідому істину. Мета моя була новіша і важливіша і полягала в тому, щоб дослідити причини таких змін, зупинитися на тих, які залежать від нас, і показати, як ми самі можемо ними керувати, щоб стати кращими і впевненішими в собі. Адже безперечно, що чесній людині важче протистояти вже сформованим бажанням і перемагати їх, ніж відвертати їхню появу, змінювати чи видозмінювати їх на самому початку, знаючи їхнє походження. Людина опирається спокусі вперше, бо вона сильна, а вдруге піддається на спокусу, бо слабка; але якби вона залишалася такою, як раніше, то утрималася б від падіння.