Жан-Жак Руссо - Сповідь

Читач розуміє, що в подібній ситуації мені не можна було втрачати ні хвилини, намагаючись знайти з неї вихід. Вирішивши, що герцог Рішельє про мене забув, і вже не сподіваючись на заступництво двору, я зробив кілька спроб поставити свою оперу в Парижі, але зустрів труднощі, що вимагали багато часу для їх подолання, а мої обставини з кожним днем ставали все скрутнішими. Я ризикнув запропонувати свою маленьку комедію «Нарцис» італійському театру. Вона була там прийнята, я дістав право безкоштовного входу, але на цьому все й закінчилося. Я ніяк не міг добитися постановки своєї п’єси і, втомившись догоджати акторам, я кинув їх. Нарешті я вдався до останнього засобу, що залишався у мене, – єдиного, з якого і мав би почати. Часто буваючи в домі пана де Ля Попліньєра, я віддалився від дому пана Дюпена. Обидві жінки, хоча й були родичками, ворогували одна з одною і ніколи не зустрічалися; між двома домами не було ніякого зв’язку, і лише Тьєріо бував і там, і там. Йому було доручено постаратися знову ввести мене в дім Дюпена. Пан де Франкей займався тоді природничою історією і хімією. Мені здається, він прагнув потрапити до Академії наук. Він хотів написати для цього книгу і вважав, що я можу бути йому корисний у цій справі. Пані Дюпен, яка тим часом обмірковувала один твір, також розраховувала на мене. Вони хотіли зробити мене чимось на кшталт свого секретаря. Я попередньо зажадав, щоб пан де Франкей скористався своїм впливом для того, щоб мою п’єсу почали репетирувати в Опері. Він погодився. «Ніжні музи» були спочатку прорепетирувані кілька разів на запасній сцені, а потім і на основній. На генеральній репетиції було багато народу, і чимало уривків викликали гучні оплески. Але я сам відчув під час виконання, що п’єса не пройде і навіть не може бути поставлена без великих виправлень. Отож я забрав її, не кажучи ні слова і не наражаючи себе на необхідність почути відмову, але з багатьох ознак я цілком ясно бачив, що мій твір, навіть якби він був бездоганний, все одно не пройшов би. Пан де Франкей обіцяв мені, що оперу прорепетирують, але не обіцяв, що її приймуть. Він дотримав свого слова. Мені завжди здавалося і в цьому, і в багатьох інших випадках, що ні він, ні пані Дюпен і не думали допомогти мені набути певної популярності в суспільстві, можливо, обоє побоювались, як би люди, прочитавши їхні книги, не подумали, що вони прищепили свої таланти до моїх власних. Але пані Дюпен завжди вважала мене посередністю і використовувала лише для того, щоб я писав під її диктовку або виписував для неї суто наукові довідки, і цей докір щодо неї був би дуже несправедливий.

Від цієї останньої невдачі я остаточно занепав духом. Я залишив усі надії на просування і славу і, не думаючи більше про свої справжні чи уявні таланти, від яких мені було так мало користі, вирішив присвятити весь свій час і зусилля тому, щоб забезпечити існування собі і Терезі у будь-який спосіб, який мені запропонують. Таким чином, я віддав себе в цілковите розпорядження пані Дюпен і пана де Франкея. Це не дало мені великого багатства: протягом перших двох років я отримував вісімсот-дев’ятсот франків, мені ледве вистачало на найнеобхідніше, оскільки я змушений був оселитися по сусідству з ними в мебльованій кімнаті в досить дорогому кварталі і сплачувати за житло в іншому кінці Парижа, в самому кінці вулиці Сен-Жак, куди я ходив вечеряти майже кожен вечір, незважаючи на примхи погоди. Я швидко призвичаївся до своїх нових занять і навіть полюбив їх. Я зацікавився хімією, прослухавши разом з Франкеєм кілька лекцій у Руеля, і ми почали, як уміли, марнувати папір, розмірковуючи про цю науку, ледве опанувавши її основи. Восени 1747 року ми поїхали до Туреня, у замок Шенонсо, королівський будинок на Шері, що його збудував Генріх Другий для Діани де Пуатьє і чиї стіни ще зберігали її монограми. Тепер будинок належав панові Дюпену, головному відкупникові. У цьому прекрасному місці жилося дуже весело; там був чудовий стіл, і я розжирів, як чернець. Ми багато займалися музикою. Там я написав кілька досить гармонійних тріо для співу, до яких я, можливо, ще повернуся в додатку до своєї книги, якщо коли-небудь напишу його. Поставили ми і комедію. За два тижні я написав п’єсу на три дії під назвою «Смілива обітниця», яку можна знайти в моїх паперах і яка не мала інших достоїнств, крім того, що вона дуже весела. Я створив там і деякі інші маленькі твори, між іншим віршовану п’єсу під назвою «Алея Сільвії», за назвою однієї з алей парку, що прилягає до Шеру. І все це – не припиняючи своїх занять хімією і того, що я робив для пані Дюпен.