Жан-Жак Руссо - Сповідь

Якщо яка подія і малює мою вдачу, то це саме та подія, про яку я хочу розповісти. Сила, з якою я нагадую собі в цю хвилину про мету моєї книги, змушує мене знехтувати хибними правилами пристойності, які могли б перешкодити мені досягти її. Хоч би хто ви були, але, якщо бажаєте пізнати людину, наберіться мужності прочитати дві-три наступні сторінки; ви до кінця узнаєте Жан-Жака Руссо.

Я увійшов до спальні куртизанки, як до святилища кохання і краси, а в самій дівчині бачив божество, що мешкає там. Ніколи не повірив би, що можна без шанобливості та поваги відчути те, що Джульєтта змусила відчути мене. Ледве перші пестощі дали мені відчути всю чарівність її обіймів, як я поспішив зірвати плід утіхи. І раптом я відчув, як по моїх жилах розлився смертельний холод, ноги мої затремтіли, і, майже втрачаючи притомність, я сів і заплакав, як дитина.

Хто б міг угадати причину моїх сліз і зрозуміти, що коїлося в цю хвилину в моїй голові? Я говорив собі: «Жінка, яка віддається мені, це шедевр природи й кохання, в ній досконалі і душа, і тіло, вона так само добра і великодушна, як приваблива і прекрасна, вельможі й князі повинні були б, як раби, плазувати біля її ніг. Тим часом вона жалюгідна шукачка пригод, віддана на потіху всім, капітан торгового судна розпоряджається нею, вона кидається на шию мені, хоча знає, що у мене нічого немає, мені, достоїнства якого їй невідомі і не мають для неї ніякої ціни. У цьому є щось незбагненне. Або серце моє помиляється, засліплює мої почуття і робить мене іграшкою негідної розпусниці, або ж у неї має бути якась таємна і невідома мені вада, що руйнує її чарівність і робить її огидною в очах тих, хто мав би боротися за неї один з одним». Я почав шукати цю ваду з дивною внутрішньою напругою, але мені навіть на думку не спало, що цією вадою міг бути сифіліс. Свіжість її тіла, сяючий блиск шкіри, білизна зубів, ніжність дихання, відчуття чистоти, що виходило від усього її єства, так далеко прогнали від мене цю думку, що я радше себе самого вважав недостатньо здоровим для неї, оскільки ще не цілком позбувся своїх сумнівів після зустрічі з падуанкою.

Такі доречні міркування розхвилювали мене до сліз. Джульєтта, яка, мабуть, ніколи не бачила нічого подібного, на мить остовпіла від подиву, але, пройшовшись кімнатою і поглянувши у дзеркало, вона зрозуміла, що в моєму фіаско жодним чином не брала участі огида, а очі мої підтвердили це. Вона легко висушила мої сльози і стерла сліди моєї маленької ганьби, але в ту мить, коли я готовий був припасти до її лона, яке здавалося непорочним, я помітив, що на одній з її грудей не було пипки. Я вжахнувся, придивився і переконався, що одна грудна залоза відрізняється від другої. І ось, переконавши себе, що це пов’язано з якоюсь прихованою вадою її організму, я раптом ясно побачив, що під виглядом найчарівнішої жінки я стискаю в своїх обіймах якесь чудовисько, огидне природі, людям і коханню. Я дійшов у своїй дурості до того, що заговорив з нею про цю дивну особливість. Спочатку вона сприйняла мої слова як жарт і в своїй грайливості говорила й робила такі речі, що я готовий був умерти від кохання. Але, помітивши мою стурбованість, якої я не міг приховати, вона зашарілася, поправила корсаж, підвелася і, не кажучи ні слова, сіла коло вікна. Я сів поруч, та вона відразу встала, пересіла на кушетку, за мить підвелася, заходила по кімнаті, обмахуючись віялом, і мовила мені холодним і презирливим тоном: «Zanetto, lascia le donne, е studia la matematica». [130]

Перед тим як її залишити, я попросив у неї побачення на завтра, але вона перенесла його на день, додавши з іронічною посмішкою, що мені, напевно, потрібен відпочинок. Я провів цей час у поганому настрої, моє серце було сповнене її чарівністю і красою. Я розумів свою недоладність, дорікав собі за неї, шкодував, що так погано скористався хвилинами, проведеними з нею, тоді як тільки від мене залежало зробити їх найсолодшими в моєму житті, і нетерпляче чекав миті, яка дозволить мені повернути все, що я втратив. Але мене не полишала турбувати думка про те, як примирити досконалість цієї чарівної жінки з її ганебним становищем. В обумовлену годину я полетів до неї. Я заздалегідь тішився думками про те, як загладжу свою провину. Але вона позбавила мене цього випробування. Гондольєр, котрого я, причаливши, послав до неї, повідомив, що вона ще напередодні поїхала до Флоренції. Якщо я не знав усієї глибини своєї пристрасті до Джульєтти в той час, коли вона була зі мною, я дуже жорстоко відчув силу свого кохання, втративши її. Божевільний жаль не покидав мене. Хоч яка була вона мила і чарівна в моїх очах, я все-таки міг утішитися, що втратив її, але не міг примиритися з думкою, що вона згадуватиме про мене з презирством.