Жан-Жак Руссо - Сповідь

Жахлива ілюзія! Вона прийняла мене, як завжди, з сердечною добротою, яка могла зникнути тільки разом з нею, але я приїхав, сподіваючись знайти минуле, а його вже не було, і воно не могло відродитися. Я не пробув з нею і півгодини, як відчув, що моє колишнє щастя померло назавжди. Я опинився в такому самому сумному становищі, від якого змушений був утікати. При цьому я не міг когось винуватити, тому що де Куртій, по суті, зовсім не був поганою людиною і, побачивши мене, здається, радше зрадів, ніж засмутився. Але як примиритися з тим, що я зайвий біля тієї, для якої колись був усім і яка не могла перестати бути всім для мене? Як почувати себе стороннім у будинку, в якому виріс? Вигляд предметів, свідків мого минулого щастя, робив порівняння ще жорстокішим. Я менше страждав би в іншій обстановці. Але постійні спогади посилювали гіркоту втрати. Знемагаючи від марного жалю, впадаючи в найчорнішу меланхолію, я знову звик залишатися весь час самотнім. Зачинившись серед своїх книжок, я почав шукати в них розваги і, відчуваючи наближення неминучої катастрофи, якої колись так боявся, я знову намагався знайти спосіб допомогти матусі, коли вона залишиться без засобів до існування. Я поставив господарство в її будинку так, щоб воно йшло, не погіршуючись; але після мене все змінилося. Її економ був марнотратником. Він хотів мати добрих коней, добрий екіпаж, він хотів виглядати аристократом в очах сусідів, постійно затівав справи, в яких нічого не тямив. Матусина пенсія витрачалася раніше, ніж вона її отримувала, гроші за оренду теж, плата за будинок затримувалася, а борги зростали. Я передбачав, що на її пенсію незабаром накладуть арешт, а можливо, й зовсім припинять її виплачувати. Одне слово, я не чекав нічого, крім зубожіння і лих, і ця хвилина здавалася мені такою близькою, що я заздалегідь переживав усі її жахи.

Мій милий кабінет був єдиною моєю розвагою. Повертаючись до колишніх своїх думок, я знову будував захмарні замки, маючи намір позбавити бідолашну матусю жахливої вбогості, в яку вона от-от повинна була впасти. Я не відчував себе досить ученим і не вважав себе досить розумним, щоб хапати зорі в літературі і досягти багатства на цьому терені.

Одна нова думка вселила мені надію, якої не могла дати посередність моїх талантів. Припинивши викладати музику, я не закинув її, а, навпаки, досить довго вивчав її теорію і тепер вважав себе знавцем хоча б у цій галузі. Розмірковуючи про труднощі, якими супроводжувалося моє прагнення навчитися читати ноти і які все ще заважали мені співати з аркуша, я дійшов думки, що це залежить, мабуть, не від мене, а від властивостей самого предмета, оскільки знав, як важко вчитися музики. Вивчаючи музичні знаки, я часто бачив, що вони вигадані невдало. У мене вже давно виникла думка позначати нотний стан цифрами, щоб уникнути необхідності креслити всі ці лінійки щоразу, коли треба записати найпростішу мелодію. Мене зупиняли лише труднощі з октавами, тактами і значенням нот. Ця давня ідея знову прийшла мені до голови, і тепер я побачив, що мої труднощі легко подолати. Мої мрії здійснились, і я добився того, що почав записувати музичні твори цифрами з найбільшою точністю і, можу сказати, з найбільшою простотою. Я відразу вирішив, що багатство у мене в кишені, і, пристрасно бажаючи розділити його з тією, кому був зобов’язаний всім, тільки і мріяв про поїздку до Парижа, не сумніваючись, що, подавши свій проект до Академії, я зроблю ним революцію в музиці. Я привіз трохи грошей з Ліона, продавши свої книги. За два тижні моє рішення було ухвалене і виконане. І ось, повний блискучих ідей, що підказали мені цей план, я покинув Савойю зі своєю музичною системою, як колись покидав Турин з Героновим водограєм.

Такі були помилки і хибні погляди моєї юності. Я розповів їх історію з правдивістю, що тішить моє серце. Якщо згодом я прикрасив свій зрілий вік деякими чеснотами, я розповів би про них так само щиро, бо такий був мій задум. Але мушу зупинитися. Час може зняти багато покривал, і, якщо пам’ять про мене дійде до нащадків, можливо, вони коли-небудь дізнаються, що я хотів сказати. Тоді люди зрозуміють, чому я замовкаю.

Після двох років терплячої мовчанки, попри своє рішення, я знову беруся за перо. Причини, які мене спонукали до цього, читач зможе зрозуміти, лише прочитавши книгу до кінця.

Ви бачили, що моя мирна юність проходила спокійно і досить приємно, без великих потрясінь і великих успіхів. Таке посереднє життя значною мірою стало наслідком моєї палкої, але слабкої натури – більш схильної до смутку, ніж до заповзятливості, здатної виходити із стану спокою під впливом хвилинних поривань і повертатися в нього після першого ж стомлення та за природною схильністю. Моя вдача, позбавлена великих чеснот і великих пороків, спрямовувала мене до безтурботного і спокійного життя, для якого я відчував себе створеним, і ніколи не приводила мене до чогось великого ні в доброму, ані в лихому.