Роман Іваничук - Осінні узори

– Не піду я звідси, тату.

– Сама дивися.

Та якось, ідучи вверх понад рікою з потіччя, Настя вдивилася на свою гору, і шпигонуло її в саме серце вістря чорного шпиля колодязного журавля, що випнувся з темної шапки дерев… І бризнула думка: вирубати все під корінь, нову хату в два поверхи поставити, голубими великими вікнами заманити, цинковими дахами блиснути над світом. І тоді прийдуть, прийдуть…

Пантела не перечив. Грошей настарав, бо з яблуками щовесни аж у Котлас їздив, та й тутешній базар давав якийсь прибуток – віддав усі. А чи тільки не перечив? Він не раз марив, щоб і собі якось звестися над людьми – сама відлюдність не вдовольняла прадідівський гонор. Але як? У ватаги не брали – лихої слави батько нажив, багатство не в моді, та й нема куди – полонину тепер не купиш. Тож хвала Богу – донька додумалася. Аякже! Двоповерховий, а покоїв стільки, що на кожного по одному. На кого – на кожного? Ге, тоді вже буде на кого: на зятя, на внуків і правнуків – і всі тут, всі тут! Від діда-прадіда до останнього бездіття!

Гинули старезні яблуні, розтопталася зеленосока м’ята, потіснилися вівці і коровина – Пантела з Настею перейшли жити в стайню, а старосвітська хата вибухла в небо стовпом порохні і разом зі шпицею журавля лягла обіч у складометри непотребу.

Зорило село, тепер здивоване: навіщо це Пантелі здалося? Навіщо здалося – приплісніла Настя жениха ловить, клітку для нього зводить! А майстри цюкали, а пили свистіли в тілах добротних смерек, а фундамент клався цементний, підвалини лягали дубові, Настя покинула роботу в лісництві – возила матеріал, працювала, як віл, аж змарніла, зістаріла і зсохла від клопотів, як зав’яла осика.

Біжать роки, мов борзі коні, біжить вниз річка через потіччя, збігла молодість у Насті, звелися на горі хороми, і на безпазушну вже дочку дивиться старий Пантела: запалися груди, ноги обсотало вузляччя жиляків, зморшки спавутинили лице. Гей, людоньки, а чи то вона ще зможе дитину народити, якби навіть хтось її захотів узяти заміж?

Звівся один поверх, і другий, ще й піддашшя з візерунковим балконом, блимнули великі вікна на сільські обійстя – ну, ідіть, старости, кваптеся, женихи лакомі!

То як – і тепер не йдуть?

Та вже якось так повелося в Пантеловому роді, що на гору люди не йшли…

Підстаркуватий пічник, спроваджений аж з Косова, ставить кахляні печі в Настиних покоях. І хоч удівець, а ще веселий – кладе печі з примовками і співом, подає йому Настя кахлі й могоричу не шкодує, щоправда, квапить на нього, та не так, як бувало на інших майстрів, – ласкою підганяє, а він якось дивно поглядає на Настю, коли вона подається до нього з кахлею в руках.

– Куди так поспішаєш, молодице, чи то… прости Господи… – сказав та й затнувся, а Настя, диви, й не загнівалася: розпашіла, рум’янці зморшки розгладили, примервіла молодість блудила в зіницях синюватими відблисками.

А коли все було зроблено до нитки, пічник помив руки, зазирнув у Настині очі – Господи, скільки тією міццю, що зводила оці хороми, могла б вона літ прожити, ночей з чоловіком переспати, дітей народити! – і відсунув на край столу пачку грошей, що йому подала Настя.

– То вже будуть наші набутки, газдине. Оженюся я з тобою.

Спаленіла, стрепенулася, бухнула кров до лиця, захвилювалися під забрудненою сорочкою рештки дівочих грудей, зойкнула і силу втратила від несподіваного щастя – опустилася на лавицю.

– Ви… ви правду кажете, Петре?

– А чо’ би я мав брехати? Збирай хоч і нині своє добро, роздякуйся з татом і – вйо…

– Куди?! – скрикнула Настя, і мертвотна блідість заповзла від шиї на лице – аж під очі, до чола.

– Як-то – куди? До мене. Син уже дорослий, геть від хати подався, домівку маю теплу, то й маленьке собі разом тихо заколишемо.

– А це? Це для кого я…

– Га… Най собі старий розкошує, ми в гості деколи до нього прийдемо. Тож забагато для нас тих кімнат та коридорів, що нам – псів ганяти порожніми покоями! Це все лише аби хотів щодня обійти, то здуріти можна. А робити коли? В мене тепліше, Насте. Там серед людей будемо…

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.