Том Уэйнрайт - Наркономіка. Як працює економіка картелів

• • •

Величезні континенти Північної й Південної Америки з’єднуються тонким перешийком, що в найвужчому місці становить 30 миль і має такий вигляд, ніби ось-ось лусне. Центральна Америка за площею менша за Техас, а проте тут умістилося сім крихітних країн, що в більшості з них відбуваються перевороти й точаться війни за невеликі клапті мочарів. Регіон достоту кипить: пролітаючи над ним, ви побачите понад 20 активних вулканів, що кілька з них пихкають і випльовують лаву.

Центральноамериканці називають свій регіон «трампліном» за його роль у наркопостачанні з Південної Америки до великого ринку в США. За підрахунками Державного департаменту США, 80 % кокаїну, що є в Америці, дорогою на північ із Венесуели й Колумбії доправляють суднами й легкими літаками до перешийка, а звідти – до Мексики. Трамплін використовується дедалі більше, відколи у 1980-ті роки ефективно перекрили старий карибський маршрут, і наркоторгівцям довелося знайти інший шлях із Південної до Північної Америки. Виробилася нова схема. Замість просто транзиту через перешийок мексиканські торгівці вкорінюються тут.

Їхніх слідів з’являється дедалі більше. У 2011 році гондураська поліція вперше виявила велику кокаїнову лабораторію, яка за тиждень переробляла 400 кг кокаїнової пасти на чистий кокаїновий порошок. Зібрані слідчими докази свідчили, що лабораторією керує сіналоанський картель Хоакіна «Коротуна» Ґусмана. Через кілька місяців у Ґватемалі зробили ще страшніше відкриття: на ранчо «Кокоси» на півночі країни поряд із мексиканським кордоном знайдено 27 обезголовлених тіл, а голови були розкидані по довколишніх полях. У написі кров’ю, який, очевидно, зробили на стіні ферми за допомогою відтятої ноги жертви, прочитали підпис Z200 – ватажка місцевого осередку «Лос-Сетас».

Як і фірми, що виробляють спіднє й стереосистеми для автівок у Сан-Педро-Сулі, картелі виявили, що перенесення частини бізнесу до офшорів має багато переваг. І найголовніше – це невичерпне джерело дешевої праці. У просторій обшарпаній будівлі в центрі Ґватемали я домовився про зустріч із молодиком, – назвімо його Хосе. Йому лише вісімнадцять, він має дитяче обличчя й темний чуб копицею. Але в нього важкий утомлений погляд, ніби він на десятки років старший. Уже кілька років він працює в місцевій банді найманим убивцею. Цю діяльність він розпочав… у вісім років. Його батька вбила інша банда: били ножем на вулиці, а коли дізналися, що він вижив, то повернулись і добили. Кримінальна кар’єра Хосе почалася зі знищення батькового вбивці.

– Мені було приємно, – каже він із незворушним обличчям.

Занедбана стара будівля, де ми зустрілися, – це штаб неурядової організації «Ла-Сейба», яка дає притулок і освіту столичним юнакам, що збочили з правильного шляху. В одній кімнаті підліткам показують, як робити презентації в PowerPoint ; із коридору – вхід до тихих кімнат, де можна розповісти про себе адвокатові (один із працівників штабу назвав такі кімнати «сповідальнями»). Хосе тут намагається змінити своє життя. Він каже, що піти з банди буде важко, бо там заприсяглися вбивати кожного в «Ла-Сейбі», хто наважився піти з криміналу. Хосе, далебі, не схожий на кілера, що повбивав стількох людей: півтора метра на зріст, худорлявий, блідий. Хирлявий вигляд – ознака хронічного недоїдання, що часто зустрічається серед дітей у Ґватемалі. Невинний вигляд Хосе разюче розбігається з тим, що він переповідає про своє життя. Розповідаючи про вбивство батька, він згадує, як його самого поцілили в груди (показує зашрамоване місце); його побита правиця ледь рухається, він човгає в благеньких черевичках дитячого розміру на липучках.

Від цієї історії про втрачене дитинство кров холоне в жилах. Але це музика для вух досвідчених рекрутерів наркокартелів, котрі, як і інші підприємці, раді виходу на ринок дешевої робочої сили в Центральній Америці. Як у багатьох країнах регіону, в Ґватемалі чимало бідних маргіналізованих батьків і дітей, яких набагато простіше завербувати в кримінальні кола, ніж їхніх заможних сусідів. Середній дохід на душу в Ґватемалі становить лише 3 500 доларів на рік, у Нікарагуа – менш ніж 2000 доларів. У Мексиці це понад 10 000 доларів. Виробники одягу в Центральній Америці платять робітникам менше, ніж у Мексиці, так само чинять і наркокартелі. Ще цінніші для картелів ґватемальські спецпризначенці «каїбілес», що назва їхня походить від імені ватажка тубільців, який перемудрив іспанських конкістадорів. «Каїбілес» винні в найстрашніших порушеннях прав людини під час жахливих громадянських воєн 1980-х і 1990-х років. Ґватемалки навіть дітей лякають цими командос: кажуть, що це вбивці, людожери, які відкушують голови живим курчатам. Сьогодні, не маючи роботи, деякі колишні солдати пішли служити наркоторгівцям.