Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Лука 23:34.

Матвій 15:14.

Маніхейство — дуалістичне вчення про рівну онтологічну силу добра та зла, засноване на філософії перського зороастризму.

«Сатана у космічних сферах є найбільшим ворогом Бога, проте разом з цим він Богом створений, існує з Божого розпорядження, а тому його сила порівняно з силою Божою анітрохи не більша за силу людську». International Standard Bible Encyclopedia: Сатана.

Йов 7:11: «Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі».

Там само, 6:4.

Там само, 13:24: «Чому Ти (Боже) ховаєш обличчя Своє і вважаєш мене Собі ворогом?»

Досить цікавим матеріалом до цієї теми, хоч і з дещо іншим розумінням призначення зла, є книга «On Evil» Террі Іґлтона.

«Ми знаємо августинське сприйняття зла, у якого немає власної позитивної субстанції». 2izek. The Parallax View, 152.

«Уведення людства разом з дияволом в роль прислужників Божих (Бернард Клервоський наприкінці першого й на початку другого тисячоліття) передбачає також, що Бог — це володар всього буття включно з дияволом». Marx. The Devil’s Rights and the Redemption in the Literature of Medieval England, 22.

Marshall. Principles of Economics, 235. Див.: Simon. An Empirically-Based Microeconomics, 12.

Нас передусім цікавить концепт Джеймса Б’юкенена. У своїй книзі The Economics and the Ethics of Constitutional Order Б’юкенен класифікує три різні етичні системи: «ціну за порушення правил» (тобто екстремально-ліберальний підхід, який не лишає місця для поведінки, що не приносить користі й прибутку, і від якого Буханан дистанціюється). Друга система — це «базові трансцендентальні норми», які він називає августинськими (походження моралі спочиває у зовнішніх, трансцендентальних нормах, чим можна пояснити певну безкорисливу поведінку). Третя модель — це «просвітницький інтерес до себе», що базується на етиці Девіда Г’юма (людина усвідомлює наслідки своїх дій). Останній випадок — це власне модель «розширеної раціональності» Девіда Гот’єра, який використовує концепт «дилеми в’язня» як основи кооперативної поведінки. Див. The Economics and the Ethics of Constitutional Order, kapitola «Economical Origins of Ethical Constraints», 179. Можемо згадати ще кількох головних представників інших альтернативних течій: А. Сен, Ф. Фукуяма, С. Замагні, А. Етціоні, Г. Сімон та інші.

Sojka. John Maynard Keynes a soucasnâ ekonomie, 89. Див.: Herbert Simon. Empirically Based Microeconomics, 15-16.

Детальніший опис проблеми див. у: Etzioni. Morâlni dimenze ekonomiky, розділи 1-6.

Марко 12:29-31. Ісус відповів: «Ісус відповів: Перша: Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог, Бог єдиний. І: Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї! Це заповідь перша! А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе! Нема іншої більшої заповіді над оці!» Уперше ця заповідь зустрічається ще в Левит 19:18.

Псалми 136:8.

Левит 24:19-20.

Матвій 5:43-48.

Smith. Pojednani o podstate a pdvodu bohatstvi narodd, 16.

Аристотель. Політика. Книга 2, розділ ІІ, пункт 6.

Nelson. Economics as Religion: From Samuelson to Chicago and Beyond, 28.

Під Кейнсовим терміном animal spirits маємо на увазі душу, щось, що нас анімує — тобто спонтанні імпульси, які дають нашим вчинкам смисл і енергію. У жодному разі не йдеться про «анімалістичні духи», як часом помилково вказують. Саме тому я використовуватиму цей термін без чеського еквівалента.

З кн.: Akerlof and Shiller. Animal Spirits: How Human Psychology Drives the Economy, and Why It Matters for Global Capitalism.

З кн.: Keynes. The General Theory of Employment, Interest and Money, 171.

Bishop. Economics: An A-Z Guide, словникова стаття «animal spirits».

Pasquinelli. Animal Spirits: A Bestiary of the Commons, 13.

Akerlof. Spiritus Animalis, 3.

Наприклад, Frazer. The Golden Bough.

Lewis. The Four Loves.

Там само, 79.

Lewis. A Preface to Paradise Lost, 112.

Важливо наголосити, що спільним знаменником є сором. Дитина не соромиться бути голою, вона соромиться чужих людей. Коли гола дитина соромиться, вона намагається сховатися, якщо ж сховатися немає куди, вона прикриває руками очі. Дорослий замість цього прикриє геніталії. Тож виходить, що діти соромляться чужих людей, а ми соромимося своїх статевих органів. Чи не означає це, що ми намагаємося віддалитися від своєї природності, від голизни?