Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Sombart. The Jews and Modern Capitalism, 150.

Малахії 3:9-12. Цей напрям можемо відчитати в багатьох місцях Старого Завіту. Як приклад можемо навести: «Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей» (Вихід 20:5,6).

Як влучно називає Ян Пейн у своїй книзі «Звідки зло?» на с. 69. При подальшому розмежуванні хасидської традиції та профетичних шкіл ми посилаємося на Геґеля. Judentum und Hellenismus, 310-381a, 394-453.

Якщо не брати до уваги «змія» зі сюжету про сад Едем, де змій все одно не є повним еквівалентом Сатани. А окрім цього, в Старому Завіті Сатана прямо згадується лише одного разу, до того ж дуже коротко (у книзі Малахії). Порівняйте з кількістю згадок цього слова в Новому Завіті. Роберт Мюшамбле, автор серйозної історичної студії «Історія диявола», навіть стверджує, що «Сатана ще з часів середньовіччя беззаперечно належить до матеріалу, з якого тчеться історія Європи, він дотичний до всіх великих перетворень у суспільстві... Він презентує протилежну сторону нашої культури, досконалу антитезу великих ідей...». У контексті впливу диявола на історію ми процитуємо цю книгу ще раз. Коли Мюшамбле описує твір відомого автора Даніеля Дефо «Політична історія диявола», він пише: «[Даніель Дефо] разом з Локом і Гумом ще до Канта проклали дорогу новому визначенню диявола — рушійний важіль історії». (Muchembled Robert. Une histoire du diable. 2002).

Книга Йова, 1:8-11.

Книга Йова, 19:6. Інші дорікання та докази невинності Йова див.: Йов 31:1-40.

Книга Йова, 13:15.

Еклезіяст, 8:14.

Псалм 72:2-5.

У кінці книги Йов отримує назад своє ім’я (І Господь привернув Йова до першого стану, коли він помолився за своїх приятелів. І помножив Господь усе, що Йов мав, удвоє. Йов 42:10), проте проходження через усі страждання (заради «винагороди») досить складно назвати хорошим кшефтом, і це точно не мета цієї книги. Винагорода завжди була лише бонусом, і аж ніяк не розрахунком.

Що стосується зла, то цікавий погляд на відмінності між злом (incoming) та злом (outgoing) пропонує Сократ: у діалозі Платона «Федон» заарештований Сократ відмовляється від утечі з в’язниці й приймає смертну кару в вигляді отрути з цикути, болиголова. Він радше дозволить заподіяти зло собі, ніж сам наважиться на крок, який вважає неправильним, а саме на втечу з в’язниці й вигнання. На думку Сократа, зло (outgoing) важливіше, ніж зло (incoming): «Якщо вже вибирати, то більше зло — чинити несправедливість, а менше — терпіти». (Горгій 509 с)).

Еклезіяст 11:9.

З кн.: Tamari. The Challenge of Wealth, 45.

І через вплив культурної спадщини греків, і завдяки релігійній мішанині Близького Сходу у перших століттях поширення християнства «основної течії». Якщо вважати, наприклад, дотримання всіх постів елементом аскетизму, тоді ми в дуже обмеженій мірі знайдемо його в Старому Завіті, проте у великій кількості в набожності християн (і євреїв) у перших століттях.

Лука 16:19-25.

Ключовим елементом етики Канта (етики, яка й сьогодні є дуже впливовою школою) є обов’язок. «Канта не можна вважати ключовою персоною, що розділяє історію моралі на два етапи. Мабуть, для більшості пізніших філософських текстів поняття етики подавалося в кантівській термінології. Багато тих, хто ніколи в житті нічого не чув про філософію, а тим більше про Канта, щоденно несвідомо керуються моральним ученням, яке для них підготував саме Кант».

Повторення Закону 10:12-22.

Порівняно з (фр.).

Повторення Закону, 11:18.

Псалми 119:97, 127.

Там само, 1:1-2.

Sombart. The Jews and Modern Capitalism, 134, 136. Насправді ж ідеться про неточну цитату, до того ж не з Повторення Закону 6:5, а аж на два вірші далі, 6:7. Як бачимо, і Зомбарт допускався неточностей.

У Торі згадується загалом 613 законів, більшість із них — у книзі Левит.

Див.: Ьаіоиейе. L’Empire des Ramsès.

Як ми вже згадували, слово економіка складається з грецького nomos: закон чи дух закону. Зі слова nomos згодом виник суфікс — номія, наприклад, у словах астрономія, економія, таксономія.